Розділ 1

Еріан завжди вважав себе сином простих, працьовитих людей. Його дитинство проходило серед тихих сільських краєвидів: ранковий спів пташок, запах свіжого сіна та дерев’яних підлог у будинку, які іноді скрипіли так, ніби хотіли розповісти власні секрети. Він був лагідним, спокійним хлопчиком із зацікавленими очима, що блищали, коли він відкривав для себе нові книжки або слухав історії матері біля вогнища. Вчителі відзначали його допитливість, а друзі любили за доброту та терпіння.

Але, хоч він і був спокійним, дитинство Еріана не обмежувалося лише тишею та книжками. У нього завжди траплялися дрібні, майже кумедні неприємності. Одного разу, коли йому було лише сім років, він вирішив «допомогти» батькові з городом. Побачивши, як батько копає грядки, Еріан вирішив зробити це швидше… і випадково перекопав половину саду, перемішавши картоплю з морквою та буряком, так що батько потім довго розбирався, що до чого.

Одного літа він зацікавився курми. «Вони такі милі!» — подумав він і вирішив навчити їх співати, як пташок. Він сидів годинами з маленькою дерев’яною дудочкою, намагаючись видати «мелодії», а кури просто клювали його капелюх або відволікалися на зерно. Коли Еріан, роздратований невдачею, спробував посадити їх у ліжко, щоб «поспівати разом», його мама увійшла і ледве стримала сміх, рятуючи курей від нічного концерту.

Ще один випадок стався, коли він спробував допомогти сусіду в городі, переносячи воду в маленькому відерці. Він наївно подумав, що легше нести її на голові. Коли відро перевернулося, вода хлюпнула прямо на його власну голову, і він опинився мокрий, як маленький щур, а сусіди годину сміялися, намагаючись приховати свої посмішки.

Але навіть ці маленькі кумедні аварії не зменшували захоплення Еріана світом. Він міг годинами сидіти на дереві, спостерігаючи, як сонце грає на листі, або допомагати матері готувати вечерю, наполягаючи на тому, що «додасть магії» у тісто, помішуючи його настільки енергійно, що воно летіло до стелі. Мама тоді лише хитала головою й сміялася: «Еріане, ти справжній маг… тільки поки що магія твоя трохи безладна».

Навіть серед цих маленьких пригод проявлялася його природна доброта. Він завжди оберігав молодших дітей із сусідніх дворів, не дозволяючи їм плакати через дрібні негаразди, і завжди намагався знайти спосіб, як перетворити провал на веселу гру. Саме ця здатність бачити смішне навіть у дрібних катастрофах робила його особливим і улюбленцем усіх дорослих і дітей у селі.

Але коли Еріану виповнилося чотирнадцять, усе змінилося. Спершу це були маленькі, ледь помітні речі, які він не міг пояснити. Він ходив до лісу, що ріс за краєм села, і помічав, що те, що він уявляв — оживало на кілька секунд: листя неначе піднімалося у повітрі, птахи змінювали хід польоту, ніби слухали його думки, а струмок на краю галявини на мить переливався дивними кольорами. Спершу Еріан думав, що це просто гра уяви, але з кожним днем явища ставали більш реальними і тривалими.

Але найстрашніше сталося одного дня, коли новенький хлопець із їх селища Броквуд почав ображати його біля криниці. Люсін насміхався над його спокоєм і лагідністю, кричав, глузував із його книжок і манери поведінки. Серце Еріана сповнилося гнівом, і він ледь не закричав від фрустрації. Та замість звичного слова або удару щось інше сталося: темна тінь, немов сама вийшла з його роздратованих думок, обвила хлопця. Мить — і рот кривдника закрився, а штани несподівано сповзли вниз.

Усі, хто був поруч, розреготалися, Люсін стояв, червоний, приголомшений і збентежений. Еріан, відчуваючи жах від того, що сталося, розумів, що це не просто випадковість — це було щось неймовірне і страшне. Він злякався до глибини душі, серце билося шалено, а руки тремтіли. Йому здавалося, що він порушив неписані закони світу. Без жодних пояснень він розвернувся і побіг додому, минаючи крики і сміх односельців, забувши навіть про спрагу.

Вдома він сховався у своїй кімнаті, присів на підлогу біля вікна і дивився на ліс. Ліс, який колись був його притулком і другом, тепер здавався таємничим і трохи загрозливим. Еріан намагався заспокоїтися, але думки крутилися одна за одною: «Що це було? Як я це зробив?  Його руки ще довго тряслися, а серце відмовлялося заспокоїтися.

Після того випадку Еріан довго сидів у своїй кімнаті, серце стискалося від страху й сорому. Кожна думка про те, що він зробив із Люсіном , крутилася у голові як неприємний, важкий камінь. Нарешті він вирішив, що не може мовчати. Хоч би як він боявся, що батьки не повірять або засудять його, він мусив розповісти всю правду.

— Мамо… тату… — голос тремтів, а долоні холодніли від хвилювання, — я… я не знаю, що зі мною… але я зробив щось… і…

Коли він розповів усе від першого до останнього моменту, його слова луною розносилися кімнатою. Спершу батьки сиділи в мовчанні, дивлячись на нього з переляком, а потім мати повільно підвелася, підходячи ближче.

— Еріане… — почала вона тихо, її голос ледве відчувався в тиші кімнати, — настав час тобі знати правду. Я — маг. Твоя кров… у тобі живе наша сила.

Слова впали на нього, мов крижаний дощ, обпікаючи розум і серце одночасно. Він застиг, дивлячись на матір, не розуміючи, чи це сон, чи реальність. Мама маг? Він усе життя жив у звичайному світі, серед звичайних людей, з простими батьками, а тепер дізнавався, що він — не такий, як усі.

— Це неможливо… — прошепотів він, відштовхуючи матір. — Ти жартуєш!

Але жодного жарту не було. Кожен листок, що здригався під його дотиком у лісі, кожен вітер, що кружляв навколо нього, кричав про інше життя, приховане всередині.

— А батько теж? — запитав Еріан, намагаючись знайти якусь точку опори в цьому хаосі.

— Ні, синку… — промовила мати, ніжно торкаючись його плеча. — Дарвен Кайсерфорд — людина. Ми з ним познайомились, коли я хотіла відмовитись від світу магії і переїхала у Броквуд. Я боялася взагалі комусь розказувати, хто я. Та коли закохалась, наважилась. І твій батько мене зрозумів, кохав і приймав усі ці роки такою, як я є.