Видіння навіженого

   То тут, то там з’являлись зірки— мертві істини ненароджених таїнств, породжених древніми цивілізаціями і залишених нам пам’ятками на згадку про смерті тих Древніх, що були тут до нас. Уві сні вони кличуть мене, говорять зі мною… У білих, напівпрозорих тілах-мантіях. 
  Сходинка за сходинкою, я спускаюсь все глибше і глибше, в саме серце нашої планети. Вони спостерігають за кожним моїм кроком. Кожен мій рух, кожен жест, супроводжується поглядом. Істині володарі цього світу прокинулись. Мільйони років тому, останні Древні покинули цю планету. Чому?...  Хм, не знаю. Вони воліють не говорити про це, і забути ніби страшний сон. Вони спокійні виважені, кожен рух, кожен жест і погляд наділений грацією і мудрістю їх предків, і предків наших предків. Плине час, змінюється світ, лише їх мудрість лишається вічною. Залишилось кілька сходинок, бачу перед собою величезні ворота зроблені з осики, прикрашені різьбою та оздоблені кованими прикрасами із золота та срібла. Від них віє страхом… Страхом майбутнього, невіданим таїнством, що скоро стане буденністю для тих, хто називає себе дітьми сонця. 
   Я тобі покажу, промовив Древній Старець. Він був одним із перших, і помер настільки давно, що навіть обличчя його духа вже було не виразним і втратило свою форму, він скоро мав відправитись до нікому не відомого міста Хемалави, де його душа буде поглинута в дикому танці небесних світил. 
  Двері відкрились і я побачив, далеке майбутнє, коли вода затопить Канаду, Мексику, частину США і майже всю Європу, їх місто підніметься з глибин, і постане новий материк між Британією та північною Америкою. І ось тоді, нові боги здригнуться, бо настане їх час, — час Древніх Старців, що правитимуть цим світом як і мільйони років тому.