Істина в зареві ночі

Не знаю навіть з чого почати, що ж, певне з початку… Думки не звичайно сильно плутаються…  Важко… Чому лише одиниці шукають відповіді? Чому цей світ сліпий? Вам цікаво?.. Тоді я розповім. Нас залишилось не так багато, ми ніби останні воїни племені, що не скорились віянню нових Богів. Наша зброя — це гострий спис, що розрізає морок пітьми ніби місячний промінь темряву ночі, на кінці якого можливість бачити світ крізь ширму нав’язливого світу віянь, древнього, майже утробного крику оповитого мороком древнього таїнства, що охопив цей світ безмовністю. Я бачив тих, чиї списи зламані. Вони не винні, вони слабкі. Мої рани кровоточать, біль стає пазлом моєї душі. Мій спис тремтить. Слабкі стають на коліна, сильні – ставши на коліно, втамувавши біль, з риком дикого Лева кидаються знову. Не важливо які рани, не важлива біль, важливий кидок дикого полум’я, що горить у тобі… Полум’я, навіть у пітьмі, знайде істину, шукайте вогонь в середині себе, не ставайте сірою здобиччю чорної Гієни. 

І на землі Богів минувших
Стануть полум’ям  мерзенним 
Люди старих пророків забувших 
Смерті відданих мечем незримим 
На континенті істин мертвих 
Де віками мороком повиті 
Манускрипти таїнств вікових 
Далеких предків наших 
Схожими на древні ниті 
Що кістлявими руками 
Тисячоліть, які летять як миті 
Творіння нашого істину відкриють 
Увіковічнивши життя як мить.