І нехай тече вода

    Пройшло 3 місяці, мені це все нагадує літопис, просто літопис людини. Слова, що чіпляються за інші слова, як і всі в цьому світі за своє життя. Різниця в думках…. Складно пояснити свої думки... це ніби на одну долю секунди зрозуміти масштаб всесвіту з найменшими атомами, ніби пульс від удару невидимого серця… і не мати змоги це розповісти, розповісти про те, що відчував… що важливіше переродження, реінкарнація думок всесвітів нейрона одного мозку нескінченної довжини. Мільярди зв’язків нового: народження думки людини, істоти, бога, всесвіту….. геніальність думки в її гранях і не має значення їх кількість, різниця в якості огранки і наповненості каменя істини…скільки людей— стільки каменів, огранок і оправ, камінь можна приховати за гранями і кольорами,  лише перші промені світла падають на грань, як відразу відкривається суть…. відображення всіх світів і всесвітів в одній єдиній грані. Відображення у тілі буття та матерії: всесвіт, складні системи, атоми і найдрібніші частинки і є те в чому ми живемо.  
Ми і є ВСЕСВІТ.  
Мої думки це моя карма, мої думки це кров на кінці меча, блакить, що лягає в небесному зареві із легким подувом вітру, краплі зриваються з холодного розуму мого меча  і летять в далечінь гладі часу, їх не зрозуміють інші. Я один не маючи нічого – я маю все, і навіть будучи злиденним, я буду багатим…. ні….. не думки…. не розум…. Це щось інше— це погляд бачення суті, єства, істини, далечіні…..(видих) …. це дзеркало мільйонів кольорових світів тієї одної людини. Я бачу порожнечу в очах, я не бачу нічого, бачачи розмаїття світу, неба….та імли в очах перехожих…. Я бачу обрій, я бачу край прірви… не для себе, для мільярдів світів віддзеркалених у нескінченності мрій поглинутих різнокольоровими озерцями. 
Найближчі покоління— це реінкарнація тварин, бездумних динозаврів вимерлих багато років тому…