Колиска земля

   Це був сон довжиною в одне життя, одне життя після смерті, моє переродження в подобу мене. 
  Довкола все було спалене, горіли пекельні жерла, земля двигтіла від тіл мучеників, повітря спалювало шкіру, якої у мене вже давно не було, замість неї все було загрубіле, ледь почорніле. 
  Демони штовхали своїми гострими відростками, змушуючи рухатись вперед... 
  То тут, то там спалахували язики полум’я, з яких доносились голоси мільйонів мучеників, які загубили свої душі, їхні руки судорожно стискали пекельні вогнища, ніби намагалися задушити. 
  Чорти штовхали, їх своїми незграбними копитами, які були схожими на велетенські підкови з гострими виростами, гучно сміючись. 
   Раптом дорога звернула в ліво, серце скажено колотилося у грудях, я йшов, не розуміючи, що мене чекає далі, довкола мене була лише пітьма, яка була злегка розбавлена вогнищами, скрізь лунав сміх і шалений стогін. Сильний удар, я падаю на коліна, чекаю найгіршого, закривши очі, страх просто з’їдає мене, проходить секунда... дві... три.... я відкриваю очі....  
Серце зжимається від жаху, переді мною стоїть він...Червоні очі, в яких тонуть у ріках крові всі гріхи людства, тіло покрите рідкою чорною, як смола шерстю, він був настільки великий, що міг розчавити мене однією рукою.  
Він подивився на мене і сильно фиркнувши своєю свинячою головою з рогами сказав: 
- Підніміть цей шкіряний мішок. 
Дві пари сильних копит відірвали мене від землі, так що я ледь-ледь не висів у повітрі. 
 -  Я думаю, ти впізнав мене, - сказав він. 
 - Я володар цього світу, я Архангел Сатана, - неспішно мовив він, разом з цим, відриваючи руку мученику, який насмілився втекти з одного з багать. 
Кров потрапила мені на обличчя, і неспішно стікала вниз, на перепалену землю. 
  Продзвенів будильник, на вулиці був 2500 рік, від дня народження Христа, а мій сон — всього лиш відображення далекого майбутнього, яке стоїть на порозі, і поки що просто настирливо стукає в двері людству та піщинці у всесвіті під назвою "Земля".