Як потоваришувати з ґавою

Орнітологічна гумореска

Шановний друже, звертаюся до тебе як до розумної людини з цілком серйозним та важливим питанням. Йдеться про братів наших пернатих чи то радше про сестер. Про гуманне та поважне ставлення до створінь, які дещо обмежені у своїх можливостях для спілкування з нами.

Ти безумовно бачив чорних птахів на подвір’ї. Само собою… Це – ґави. Вони ходять собі досить мирно по землі, шукають у траві свої харчі, нікому не перешкоджають… Ходять за будь-якої погоди… Жодного роздратування не викликають. Вони час від часу каркають щось своєю пташиною мовою, не дуже то і голосно, спілкуються між собою…

А от чи ввічливо ми з ними спілкуємося? Чи ми спілкуємося з ними взагалі? Я часто зустрічав серед людей таке собі досить неповажне ставлення до цих мудрих птахів. Це не гаразд! Некрасиво.

По-перше, чи ти, друже, взагалі розумієш пташину мову? Хоча б у загальному сенсі, не кажучи вже про пташині діалекти. Ні? І ти цим пишаєшся? Нехтуєш можливістю спілкування? Чи є це проявом високої культури? Авжеж, ні.

Я собі уявляю це так. Кожна культурна людина має знати хоча б загальну птеромову. Підкреслюю – «культурна» людина! Бо далеко не всім це дано природою. Лише потім вже доречно обговорювати певні ґаводіалекти чи вороноговірки. Ото так… Боюся виглядати у твоїх очах, друже, як прихильник пташиного снобізму, але мені зовсім не цікаві дрібні пташенятка на кшталт горобців та синиць. То, вибачте, дрібнота…, не варта уваги. Цвірінькати – то не солідно, не хочу навіть і чути. З великим птаством мені цікавіше.

Само собою виникає питання, чи ґави розумні створіння? Це, звісно, питання дещо узагальненої форми. Тому краще його трохи деталізувати. Наприклад, таким чином – чи ґави достатньо розумні для спілкування з людьми? Поміркую про це…

Дехто з моїх знайомих вважає себе, тобто людей взагалі, представниками вищої планетарної цивілізації. Чи це не смішно? Воно літати не вміє жодним чином, навіть низенько-низенько, а туди ж – у цивілізовані. Забагато про себе думаєте, людоньки! Скромніше якось треба! Скільки б оті «цивілізовані» не махали «крилами», то не зрушать вгору ані на міліметр. Це ж очевидно. Енергійні рухи руками не підіймуть у повітря, ні! Я, чесно кажучи, декілька разів пробував. Звісно, що не вийшло. Природа ж бере своє!

Другим питанням тут постає таке. Про що, власно кажучи, з тими ґавами розмовляти, на які теми? Я ж людина серйозна, мені не личать пустопорожні теревені. Чи доречно обговорювати з ґавами ціни на продукти? Сумніваюся. Вони ж свої «продукти» підбирають просто з землі, то їм про ціни й нема клопоту. Чи цікавлять їх наші політичні проблеми? Не думаю. Якось я спробував з ними завести розмову про все це, то вони жодного разу не відповіли. Повертаються спиною, мовчки. Удають, що не розуміють. Порпаються собі у хмизу, начебто оті земляні черв’яки та комахи важливіші для них за спілкування з людиною як з вищою істотою. Але дзьобики при цьому у них хитруваті, я ж це одразу бачу.

Одного разу спробував пояснити їм свою громадську позицію. Все марно. Жодного розуміння не зустрів, не варто було й витрачати час. Але ж тут доцільно зробити певну важливу ремарочку. А йдеться саме про таке. В плані розуміння громадської позиції ґави надворі все ж таки помітно кращі за одного мого сусіда по будинку. Ці чорні – в певному сенсі теж сусіди – принаймні зі мною не сперечаються. А той сусід сперечається завжди – кожного разу, коли зустрічає мене біля під’їзду – та ще й стосовно усіляких дрібниць. Цьому «розумнику» щось логічне довести взагалі неможливо. Не тямить у політиці, хоч ти йому що… Про філософію годі й казати! Ото ж бо й виходить, що у звичайної ґави клепки у пташиній голові значно міцніші, ніж у того «знавця».

Я дуже добре розумію, що людина, яка надворі розмовляє з птахами, виглядає дивно, та й що там вже підбирати слова, пришелепувато. Звісно, що так. Але хіба це має зупиняти філософа та дослідника? Звісно, що ні. Ото ж бо воно і є! Деякі несвідомі «персонажі» намагаються покепкувати з комунікабельної людини. Необізнаним «фахівцям» часто буває смішно… без причини…

Знову ж таки згадаю мого сусіда. Він з птахами не розмовляє… взагалі. Вважає себе вищою істотою, верхівкою біологічної ієрархії. Ото таке!..  Не розмовляє ані з птахами, ані з котами, ані з собаками. Не хочу навіть і жартувати про нього. З ким ти в такому випадку спілкуєшся, «вища істото»? З комахами? Дзижчиш з ними… про життя?!.. Так-так… Бачив якось, як той сусід «спілкувався» з комариком. Бідолашна комаха, мабуть, схотіла сповістити щось важливе чоловікові, подзижчала трохи навколо його голови та сіла йому просто на лоба. Звісно, що для найближчого спілкування. А той – може й не дочув щирого звернення – хлопнув себе долонею по лобі та геть розчавив малого співрозмовника. «Гарна» вийшла бесіда, нема чого й казати. Хіба ж так поводяться зі співрозмовниками? Не думаю…

Мій сусід такий недотепа, що йому з птахів годиться «гомоніти» лише з курками. Бо його навіть курка переконає у будь-чому, хоча «курка й не птах», всім відомо. А якщо вже казати про того «мешканця» та ґав, то він добре вміє лише «ґав ловити» – адже старе прислів’я не бреше, бо то народна мудрість.

Відсутність спілкування з живим світом – це ж відверта форма самотності. Але ж «поважний» сусід з мене ще й сміється, коли я годую птахів біля під’їзду. Він мені ще й крутить пальцем біля скроні та каже, що я дурнуватий. І зробити для нього, бачу, вже нічого не можна. Бо комунікативна філософія – то не для всіх. Пояснювати її людині, яка у розумному спілкуванні анічичирк – безнадійна справа… Комунікативність – то найперша ознака культурної людини. А не задертий до неба ніс.