Шишка алжирського дея

Шишка алжирського дея

Або як стимулювати творчий процес людства

Гумореска про мистецтвознавців

Картина І.Ю. Рєпіна "Попріщін" (1882 р.)

           А чи знаєте, що в алжирського дея під самим носом шишка?

           М.В. Гоголь, «Записки божевільного»

Як стимулювати творчий процес людства? Так-так, не якоїсь там однієї окремої людини, а всього людства разом. Не знаєте? Отож, бо воно і є! Питання це складне, але й дуже важливе. Не кожен навіть зможе й зрозуміти його широту та важливість. Мистецтвознавство – справа серйозна! Але я… якщо хочете, то можу поділитися власним досвідом. Адже досвід в мене є…

Отже, кожного ранку в один і той самий час… приблизно… я п’ю смачненьку каву та з’їдаю бутерброд. При цьому спокійно та зважено обмірковую загальний стан речей у світовому мистецтві. Це в мене закладено у денний розпорядок. Тут йдеться саме про загальний стан.

Потім… в один і той самий час… десь так вже ближче до обіду… я проводжу плановий аналіз творчості видатних поетів. Це вже ближче, як бачите… не тільки до обіду, а й до конкретики. Бо звісно що я не можу охопити одразу проблеми всього світового мистецтва. Тож зосереджуюся лише на поетах… для початку. Проводжу аналіз, висловлюю їм свою думку щодо їх творчості, формулюю критичні зауваження та даю певні вказівки для покращання творів.

Це важливо. Вважаю, що це для них дуже корисно, бо саме з поетами в мене найбільший клопіт. Достеменно невідомо, як вони реагують на мою критику, бо більшості з них взагалі-то немає в живих. Це так. Але ж аналіз проводити я мушу… щоденно! Що ж можу вдіяти?!

Ох, скільки ж уваги потребують ці віршувальники! Ой-ой! Голова вже обертом! Та й скільки ж їх багато? Здається, за чисельністю поети – найбільша творча «братія». Та-ак! Думаєте, серед отих літераторів панує порядок? То дарма. Аж ніяк! Геть порядку немає!

Прості начебто речі отим поетам жодним чином не втовкмачиш, скільки не повторюй! Основні правила віршування їм невтямки! Тільки відвернись – вони тобі одразу переплутають свої ямби-хореї, оком моргнути не встигнеш. За ними треба дивитися уважно та пильно. Можуть дуже просто врізати якусь риму-нісенітницю на кшталт «кохаю-позіхаю» – таку, що потім і сотнею фахівців не розбереш. Самі не второпають, але все одно їм оті ямби-хореї важливіші за розумну людину. Нагляд за цими літераторами має бути щоденним, так вже є!

Питаєте, для чого та кому це потрібно? Чию саме творчість мушу стимулювати? Авжеж не мою, звісно… Мої творчі здібності є на найвищому рівні, це відомо усім. Їх стимулювати не потрібно аж ніяк. А от щодо інших людей… О-о-о… Тут непочате поле для «переорювання та засівання». Тож скорого врожаю та подяки вже й не очікую. Так вже воно є… А потрібно це людству. Всьому людству! А людство – це багато людей, між іншим. І майже кожен з цих людей наполегливо намагається щось таке собі створити – один танцює, другий малює, третій співає – жоден не може всидіти спокійно. Пильнувати та пильнувати…за всіма!

Після короткого відпочинку, вже ближче до вечора, я обмірковую стан справ у відомих музикантів. Теж аналізую їхні твори. Так-так, доводиться займатися і цим також. Гадаєте, що у світовій музиці все гаразд? Ой-ой-ой! Так, деякі композитори пишуть пристойну музику, але ж далеко не всі. Є такі композитори, які ставляться до музики вкрай несерйозно – пишуть, вибачайте, веселенькі пісеньки. Ля-ля-ля… Про симфонії немає й мови! Що ж з ними можна зробити? Навіть не знаю. Але дещо таки можна – наспівую їм складні мелодії в разі потреби, бо не всі й читають ноти «з аркуша».

Тож ви розумієте, що в цьому процесі, у стимулюванні творчості людства дуже важлива регулярність та системність. Отак, «ні сіло ні впало» щось путнє зробити не вийде. Неможливо робити таку відповідальну справу без серйозного ставлення. Дуже важливо робити це все в один і той самий час, щоденно та планово. Так-так. Часто навіть ставлю будильник на певний термін, бо відповідальність має бути в усьому. Запізнюватися просто не можу, не маю права – адже людство чекає…

Видатних художників я при цьому й не чіпаю. Немає сенсу. Неслухняні, не дисципліновані. Завжди роблять своє, до порад не дослухаються. Хто до ліса, а хто до біса. І такі вони майже всі. Хай вже самостійно якось малюють свої картиночки, великої шкоди в тому не вбачаю. Вони зазвичай з дуже розумним виглядом зсувають брови та промовляють значні слова типу «ко-ло-рит!» або «ком-по-зи-ція!», але на багатьох картинах у них стільки ж композиції, скільки й у тих композиторів у пісеньках. Пошукайте, може й знайдете.

Людство велике, усім приділити достатньої уваги не можу просто фізично. Хореографам у цьому плані також дещо не пощастило – можу їх лише епізодично консультувати. Не щоденно… Хай вже там якось ніжками тупцюють оті свої па-де-де, аби не відтоптали нічого один одному.

Люди якось мають дослухатися до моїх порад. Хоча це буває для них і дещо складно, не всі тонкі нюанси моєї думки та справедливі вимоги зрозумілі для більшості творчих людей. Але ж хтось мусить це робити. Звісно! Ось доводиться мені. Пояснюю складне дещо спрощеною мовою, аби більшість хоч щось зрозуміла... Ой, лишенько! Не завжди й виходить…

Людство?.. Людство!.. Людство велике… Роботи багато! Адже мистецтвознавство для всього людства – то величезний обсяг роботи. Відповідальність у цій роботі – понад усе!

Кхе-е-е!!! Іноді мені здається… що я іспанський король…!!! Ото таке трапляється! Але ж потім-потім… Неначе раптом схаменуся – який там ще в біса король, хоча б і іспанський?! Е-е-е ні, кажу я собі в такому разі – навіщо воно мені оте таке? Не треба мені будь-яких королів!!! Навіщо будь-який зайвий клопіт? Не треба!!! Я ж нормальна людина, звідки й беруться оті чудернацькі фантазії? Кожен має займатися своїми справами. Мистецтвознавство – то моє. Та-а-ак! Цим і буду займатися – мистецтвознавством для всьо-го людст-ва!