Неможливо жити в цьому світі, реальність відмінна від дійсності. Ми тонемо в ілюзії деградуючої революції. Ми не єдині, ми одні із… Після нас буде багато інших, яким говоритимуть про унікальність, забиваючи їх серця і голови ватою їх важливості. Ми поїдаємо один одного. Пройшовши вершину гори, людство спотикаючись котиться до низу. Воно чіпляється за життя, але шанси нуль із ста. Ми загрузли в глибині своїх будинків та квартир, не помічаючи довкола великий і складний світ. Ми – вінець творіння, невідомого митця, що перетворився на жалюгідну тварину.
Неможливо вийти з кімнати, де немає виходу…
Неможливо заглянути за небокрай, стоячи на місці…
Неможливо бути людиною серед звірів, схожих на людей…
Неможливо бути вільним, маючи кайданки тіла…
Помираючи – стаєш вільним….
Неможливо вчитися, не роблячи помилок….
Неможливо переродитись не відчувши болі….
Самотність – еволюція душі.
Життя – етап, смерть – підсумок, а дифіс між ними –момент довжиною в вічність.