Чого ми боїмось? Зневаги, зневіри, розчарування… Ми боїмось чогось не встигнути, не побудувати будинок, не побачити моря, не знайти себе, і кожен назве сотні страхів, але буде один страх, який поєднає всіх людей. Страх смерті. Мої батьки говорять, не можна говорити погано про бога, не можна говорити про смерть, робити того чи іншого, але чому? Відповідь зазвичай нечітка і не витримує критики… Я не хочу боятись смерті, коли вона прийде, я просто помру, зрештою більше ніж смерть зі мною нічого не станеться. Це не стара страшна бабця з косою – це твоє перезавантаження, ти як гусінь, яка перетвориться в метелика і, глянувши на промінь світла, полетиш на нього. Я не романтик, не хочу підносити вам якусь релігію, кожен тут знаходить частину мене, яка йому підходить і замінить непрацюючу деталь свідомості. Якось в один момент я сів на лікарняне ліжко і зрозумів, що більше ніж смерть зі мною нічого не станеться. Просто помре 1 м’яз в організмі, нічого страшного. Це всього на всього початок кінця епопеї людського життя.
Тому, хто, можливо, знайде один із екземплярів цієї книги, і після першої сторінки не буде вважати Абсурдом, я скажу, що я не людина – я частина Всесвіту, і моє тіло, мої атоми і молекули б’ються в унісон із Всесвітами і Галактиками. Я захотів бути вартим чогось більшого, ніж смерті за безцінь.