БІЛЬ .ЛЮТЬ. КОХАННЯ

Людина формується під пресом чогось, у вирі подій. Погані події, які приносять лише біль, але не фізичну біль, а коли морально боляче, коли вити хочеться, біль, яка переходить в лють, сильну, неприборкану лють, яка рветься назовні. Таку біль можна зрівняти із стадом диких коней в пустелі, які рвуть усі окови, вони сильні і власні, вони летять невідомо куди; це сила, яку неможливо контролювати, вона просто зривається в один момент, вона сотворяє нас, вона гранить наш камінь душі.

Кожен випад, кожна крапля обточує, відділяє непотрібне, відриває його,  викидаючи в нікуди, біль. Єдине, що рухає нас – це рушійна сила Всесвіту, зла добра, та неважливо чого, просто вривається і диктує свої правила в один момент, ламає все до біса, тоді гартується душа, вона потрапляє в ковадло, звідки виходить зовсім іншою.

Давня біль найгірша, вона сидить глибоко в серці, вона точить його, немов нескінченний камінь, гранить його, шліфує до ідеалу. Лють – це всепоглинаючий океан, здатний творити, це сила з нескінченною кількістю енергії. Вона примушує йти всіх, навіть тих, в кого немає сил, тих, хто у відчаї, тих, хто загубив себе і тих, хто не бажає. Це ніби розряд енергії, прояснення розуму, і бачачи ціль, ти розгризеш будь-кого, будь-що, тут не важливі методи і засоби, головне – не зупинятися, головне ціль, плювати якою ціною. Сильніше натягуєш маску на лице, твердіше ступаєш вперед, ясніше бачиш, вириваючи з душі все, що робило тебе м’яким, вбиваючи все –  ніби смертельним наркотиком – випалюєш кров, душу серце, ще більше ограняючи те, в що найчастіше стріляли, робиш його сильним, тобі плювати на інших, там залишаються тільки ті, хто були довгий час і не зробили пострілу.  Чим сильніша огранка, тим більший захист.

Головне – не бігти, а впевнено йти, мати ясний розум, гострі відчуття, і забути про почуття. Не вірити в прекрасні неіснуючі міфи, тільки факти, тільки холоднокровність, тільки розум. Відключи тепло, Сонце – єдине тепло. Шліфуй камінь сильніше, навіть якщо ідеалу немає, йди до нього, важливий тільки рух, інше не має значення, навіщо роздумувати про порожнечу.

  Біль – це те, що живе разом з люттю. Воно стоїть поруч, стоїть за спиною, породжує її,  як небеса породжують янголів, а пекло – демонів. Вона рве душу, вона не гартує, вона ламає, примушує зневіритись. Найнебезпечніша та людина, в якій живе біль не затухаючи, а наростаючи, і перетворюючись в лють. Для такої людини немає кордонів, немає слова не можна, вона проломиться, розірве, всіх і вся, кого вважатиме за ворога, собі дорожче бодатись з такою людиною.

Вовк, який втратив щось цінне, розірве стаю інших, але не тому, що він сильніший а тому, що в ньому злість приправлена люттю. Відчуття, які народжуються з того моменту, коли з’явилось життя на Землі, тоді почалось це все. Вони – найпотужніший реактор в світі, який ніхто не зможе зупинити.

Усі ці відчуття переростають у вчинки, які роблять люди, кожна жива істота на цій планеті. Але боги створили "противагу" – Кохання. Почуття більш підступнішого і колючішого годі шукати. Воно мало збалансувати лють і біль, але стало їхнім третім братом, який почав іти разом з ними. Дивлячись на кохану людину, ви згадуєте все хороше, якщо дійсно кохаєте, а ні, то бачите згусток порожнечі непотрібної нікому, порожнечі, яка стає дитям цих почуттів. Тепло, що дарують вам, скоро стане колючим, бо за все потрібно платити, за той короткий момент щастя і забуття, доля запросить найвищу ціну, і ви не можете їй відмовити. І все згодом минеться, залишиться лише груба огранка вашої душі, і відбиті від неї скалки, розкидані у вас так глибоко, що й життя не вистачить їх знайти. Метаючись з однієї крайності в іншу, від людини  до людини,  намагаючись знайти щось, що пом’якшить біль душі, отримуватимете лиш нові скалки нової форми, нового кольору, але болітимуть вони не менше.