Абсурд
СПОКІЙ
Знову дорога, будинок, розмова ні про що з сім’єю, яку такою навіть назвати неможливо. Усі давно забули, що сім’я – це не лише гроші і обов’язки. Сім’я – це тепло, захист і затишок. Все, тікати від цього! Сон – ось спасіння кожної людини, уві сні я – герой різних сюжетів, я – герой свого світу. Це була остання думка, яка промайнула в мене в голові, і я заснув.
Холодно, старезні сосни дивляться на мене, я посеред лісу, і тільки імла окутує мене своєю холодною бавовною, в руках спис, озираюсь довкола, поряд стоїть вовк, хоча ні, скоріше помісь вовка і вівчарки. Потрібно йти. Не знаю куди, просто йти.
Пляж, холодне море, позаду ліс, сосни і, здавалося, можна залишитись тут, хоча ні... Відчуваю, що треба ховатись.... Швидко, не розумію чому, знову бачу їх. Вони пусті, з порожніми очима снують до мене. Їх багато. Вони невільники своєї долі, долі бути в моєму сні, а можливо, я і не в своєму сні... Пробігають мурашки по шкірі, у голові, немов блискавка, проскакує думка: «На гору, бігом! Ще швидше! Одна сходинка, ще одна, ще вище!». Під ногами тріщить свіжий сніг, ніби говорить зі мною на незрозумілій мові. Ще трішки і вершина...
#1743 в Містика/Жахи
#1797 в Фантастика
#493 в Наукова фантастика
Відредаговано: 07.02.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
