Розділ 27: Возз’єднання сім’ї

Зеро та його мати, Аліна, сиділи на тому самому місці, де колись попрощалися.
Вони дивилися на зоряне небо, яке виблискувало мільйонами точок світла. Обидва мовчали. Їм не потрібні були слова — це мовчання говорило більше, ніж будь-яка розмова. Зеро обережно обійняв матір, вперше за довгі роки відчуваючи тепло її присутності. У його грудях розлилося відчуття спокою, змішаного з радістю. Їхні обличчя були в сльозах, але ці сльози були не від болю, а від щастя довгоочікуваної зустрічі. Вони сиділи так тривалий час, насолоджуючись моментом, але згодом підвелися і рушили до свого дому. Дорогою Аліна захоплено розповідала про те, чого вона досягла за ці роки. Вона ділилася новинами зі світу, говорила про знайомства, які змінили її життя, і про те, як завдяки Зеро вона змогла досягти рівня B-рангу.

— Уявляєш, тепер я настільки сильна, що, мабуть, могла б навіть провести спаринг із тобою ! — жартівливо кинула вона, і в її очах з’явився вогник азарту.

Зеро лише усміхнувся, слухаючи її. Він уже знав про всі її досягнення, але слухав мовчки, не перебиваючи. Його увагу привертали не слова, а сяючі очі матері, які випромінювали гордість і радість. Він відчував, як глибоко вона любить його, і був безмежно щасливий повернутися в її життя. Коли вони підходили до дому, Зеро почав помічати деталі, які одразу ж кидалися в очі його гострому зору. Біля входу стояли охоронці, кожен із яких був A-рангу, а деякі з них майстерно ховалися в темряві, постійно контролюючи ситуацію. Їхня присутність була майже непомітною, але для Зеро ці дрібниці були очевидними. 

Аліна чітко виконала його настанови.

Вона не лише зміцнила охорону, але й удосконалила систему захисту будинку. Бар’єри та технічні вдосконалення перетворили звичайний будинок на справжню фортецю. Зовні все залишилося тим самим, простим і затишним, але Зеро знав: тут усе продумано до дрібниць.

— Ти зробила все, як я казав, — сказав він спокійно, оглядаючи будинок.

— Ти ж мене знаєш, сину. Я завжди слухаю твої поради, — відповіла Аліна з теплою усмішкою.

Хоча Зеро більше не хвилювався за її безпеку, він розумів: навіть якби щось сталося, його мати була достатньо сильною, щоб захистити себе. Вона досягла великої майстерності у володінні техніками, які він їй передав. У крайньому випадку він би заступився за неї, вийшовши з тренування, навіть якщо це означало б пожертвувати своїм життям. Зайшовши у дім, вони продовжили розмову. Аліна приготувала вечерю, і в їхньому домі знову панувала атмосфера тепла і єдності. Возз’єднання сім’ї було для обох найкращим подарунком.


Аліна, розповідаючи своєму синові останні новини, не могла відірвати від нього очей.
Він здавався їй зовсім іншим, дорослим, величним. В її пам’яті він ще залишався тим маленьким хлопчиком, якого вона проводжала в далеку дорогу. Але тепер перед нею сидів чоловік, чий вигляд викликав у неї одночасно захоплення та гордість. Хоча було дивно, що вона не відчувала від нього жодної аури чи випромінювання сили, які зазвичай супроводжували сильних фантомів. Але на глибинному, майже інтуїтивному рівні її тіло говорило їй: ця сила безмежна. Вона відчувала абсолютну безпеку, ніби сам Всесвіт стояв за її спиною, захищаючи її.

Зеро був вищим за неї. Його сіре волосся, злегка підсвічене місячним сяйвом, здавалося майже магічним. А очі… ці сірі очі випромінювали спокій, що ніби стирав усі її переживання і турботи. Для неї він завжди залишався її сином. Сьогодні — день народження Зеро. Хоча він сам ніколи не любив такі свята, Аліна не могла не зробити йому подарунок. Вона вибрала для нього браслет, створений із сірого матеріалу, який, за легендами, походив з уламків далекого метеориту. Цей браслет коштував їй чимало — значно більше, ніж її власний меч, яким вона пишалася. Його структура була загадковою, і навіть найкращі вчені не могли зрозуміти її природу. Вона вирішила, що це буде ідеальний подарунок для її сина — незвичайний, як і він сам. Вони сиділи за столом, на якому стояли всі улюблені страви Зеро. Їхній дім був наповнений теплом і атмосферою затишку. Вони розмовляли про все на світі.

— Нарешті я вдома, — подумав Зеро, усміхнувшись.

Він почав розповідати матері про свої тренування. Його голос був спокійним, але слова відкривали перед Аліною інший світ — світ важкої праці, самовдосконалення та незламної волі. Вона слухала його, кожне слово відгукувалося у її серці гордістю. Аліна відчула, що цей момент — один із найщасливіших у її житті. Вона сиділа поруч із сином, чула його голос і знала, що він знову поряд.


У штабі SON панувала напружена атмосфера.
Офіцери та капітани сиділи за центральним столом, переглядаючи дані, отримані від фантома. Слова про те, що Еверест більше не існує в його колишньому вигляді, викликали шок і недовіру.

— Як це, нема Евересту? — перепитав один з офіцерів, підвищуючи голос.

— Це неможливо. AVI нічого про це не повідомляла, — додав інший.

Фантом, який був на місці події, говорив спокійно, але твердо:

— Евересту, яким ми його знали, більше не існує. Вся гора в радіусі кількох кілометрів позбавлена будь-якої неонної енергії. Це звичайна гора, як у ті часи, коли планета була без неонів.

Капітан нахилилася вперед, глянувши на головний екран.

— AVI, що ти можеш сказати про це?

Голос AVI звучав упевнено.