Розділ сьомий

Декілька привітливих слів і ми піднялися до нього.

Щось в мене взагалі не було бажання говорити на попередню тему після такого солодкого сну. Я ще б поспав.

- То скажи мені, Ерні. Чому ти вважаєш, що використовувати вплив роду нормально?

- Бо це ті переваги, якими ти наділений. Лише дурень відмовляється від переваг, мудрий відшукує їх і використовує. Ти ж дурень яких пошукати, бо тобі переваги дані від народження, тобі і шукати їх не треба.

- Та я це зрозумів… ніби.

- Отож користуйся, якщо зрозумів.

Я очікував напруженої розмови, але такими виявилися лише декілька фраз. Далі наша розмова змінила русло. Ми говорили про розвиток магії, цілі всього людства, типи заклять і багато інших речей, які нам обом були цікаві. Я поділився декількома дитячими історіями, і Сінін також не цурався розповідати мені про своє минуле. Ми обговорювали і серйозні речі, і жартували, і навіть тужили за цей короткий вечір. В решті решт, я все більше виявляв, що ми маємо спільні інтереси, а подекуди і цінності. Цей час був одним з найкращих за останні місяці.

*****

Не знаю до котрої години ми спілкувалися, але на ранок я відчував легкий недосип. Години о дев’ятій я був біля будинку Акара. На вході не було жодної охорони, що раніше я навіть не помічав, але тепер трішки дивувало. Всі заможні люди мали декількох охоронців, але за ті декілька днів, котрі я жив в цьому маєтку, я не помітив жодного.

Пройшовши через великі, обрамлені парадні двері я легенько вклонився.

- Добрий день.

- День? Добрий ранок.

- А? Не розумію, в чому різниця?

- Все просто. З шостої години наступає ранок. З дванадцятої - день і так далі.

- Дякую, нарешті я зрозумів цю систему. — попри байдужість, мій тон залишався ввічливим. — Я ось чого прийшов: хотів попросити, щоб ви мене навчали.

- Напряму ми не будемо тренуватися до тих пір, поки ти не досягнеш ступені Досконалості. Зразу уточнюю, що ти просто вмреш нічому не навчившись, якщо ми почнемо зараз. А…

- Ей, то ви контролювати себе не можете, чи... — Я спалахнув гнівом, та Акар не дав закінчити.

- Ти чого перебиваєш? — старий підвищив тон у відповідь на мою грубість.

- А-а-а… — боляче. Він поставив мене в позу собаки завдяки чистому контролю мани.

- Я зрозумів, вибачте.

Яким чином він керує гравітацією? Я не простояв так і трьох секунд, але як сильно болить все тіло

Мені довелося сісти на стілець, бо через біль я не міг нормально стояти.

- Будь більш мудрим. Дослухай людину до кінця, і лише потім приймай рішення: говорити свою думку чи промовчати.

- Дякую за пораду. — серце наповнилося озлобленістю, але я усвідомлював його щирість і правоту

- Я не буду тебе поки що тренувати, тому що я не хочу бавитися з тобою. Однак я дам тобі наступну мотивацію: якщо здобудеш перше місце серед магів Розвинутої ступені, то я відведу тебе до твоєї матері.

- Що? — як мантру я повторював в голові два слова: «спокійно, Ерні». Не треба сприймати це емоційно. Якщо він блефує, то й грець з ним, але якщо ні, то в мене багато питань.

- Як я можу дізнатися, що ти не брешеш? — гадаю, моє тіло почало тремтіти, як під час лихоманки.

- Ти пам’ятаєш Альказара?

Мене вперло в ступор на якусь мить, коли я почув це ім’я. Спогади, вони проносилися дуже нечітко, але шматували моє серце до біса болюче.

- Це ім’я того демона. — ледь проковтнувши ком з відчаєм і скорботи, я зміг відповісти йому. — Я не буду поки що питати, звідки ти його знаєш, і звідки знаєш де моя мама. Скажу лише одне: я не пам’ятаю більшості деталей тих подій.

- Зрозумів. Тоді і я скажу лише те, що маю ступінь не нижчу, аніж у того демона.

Скоріше за все він говорить правду. Це б пояснило, чому магістр і інші з ним такі люб’язні.

- Погляд Безодні. — промовив я.

- Дурний. — Акар поглянув мені у вічі, але я вже дивився на нього знизу-догори.

*****

- А-а. Нудить. — тихий стогін ледь вичавлювався з моїх легень.

- Радий? Ти обблював мені кімнату. Тепер там смердить, бо ти був непритомний і не прибрав за собою.

- Про що ти? — Я відчував сильний дзвін в голові і запаморочення, однак не пам’ятав, що сталося.

- Твою ж… - Я хутко підвівся, як тільки второпав, що ж сталося, та мене почало ще гірше нудити.

В голові сплила картина, котру я побачив в мить мого падіння. Неймовірно велику кількість мани в тілі Акара. Я не можу пригадати ні колір, ні інших деталей, але мене чомусь вирвало від побаченого.

- Згадав. Це добре. То як, ти згоден на мою пропозицію?

- А якщо я не займу перше місце?

- То не побачишся з мамою. — він говорив максимально байдужо, ніби взагалі не може співчувати. Але мене це не має хвилювати. Головне - це шанс, який він мені надає.

- А якщо я переможу серед свого класу магів? — я мушу поставити більшу мету, я мушу її спасти.