Розділ шостий

Магічна печать, що була лише у уповноважених людей, використовувалася для зачарування медальйонів. Ці зачарування вказували на те, куди учень має доступ, і що конкретно він має право там робити. Проте, медальйони використовувалися лише для закритих зон. Для бані, наприклад, вони не потрібні. В банях є вартовий, що просто пише час, коли людина зайшла і час, коли вийшла, ну і оповіщає, якщо її час вичерпано. І до чого я згадав тут баню...

Жасмін зробила незрозуміле мені зачарування за допомогою печаті і повернула медальйон.

- Дякую, Жасмін. Я з іншого континенту і ніколи не бачив таких печатей. Як вони працюють? — Мені було цікаво і водночас я хотів трішки довше чути її голосок.

- Дуже просто. Печать і медальйон зроблені таким чином, що наповнити маною медальйон неможливо без використання печаті. А в медальйоні є пусті кристалики: один по середині і сім малих, розташованих дугою над ним. Бали про які я говорила, трішки заповнили центральний. А коли балів буде сто… Он поглянь, праворуч від цього кристалика є гарненька шкала, на якій визначено скільки в тебе зараз. Коли буде сто, то вони перетечуть в зелений кристалик і він буде сяяти. Він в тебе вже сяє, отож, коли шкала знову заповниться, то мана з зеленого, що вже сяє, перейде в наступний, тобто синій кристалик. Отже, щоб засяяв зелений кристалик треба сто балів, а щоб повністю засяяв синій - чотириста.

- А як ви знаєте, що кількість мани з печаті в медальйон перейде саме в необхідній кількості, щоб це було відповідно, наприклад, п’ятдесятьом балам?

- А тут теж просто. На печаті є шкала і повзунок. Рухаю повзунком по шкалі, забираю бали з медальйону Ганокотти і передаю в інший медальйон - все просто. Цим, до речі, користуються на всьому континенті. Лише на чорному ринку користуються монетами, а легальна валюта - екзистими. Кожен, хто платить податки повинен мати свою печать.

- Екзистими?

- В ганокотті їх називають балами, і кожен учень отримує «пустий» медальйон, щоб статус сім’ї ніяк не впливав на те, що учень може придбати.

- А вони не можуть вийти за ворота, щоб сім’я їм передала їх?

- Ні! Вони зроблені таким чином, що тільки печаті з Ганокотти можуть взаємодіяти з ними.

- Ну що ж, вельми дякую за час, який ти витратила на мене. — Я лагідно посміхнувся.

- Буду вважати це інвестицією. — Ех, вона так мило посміхнулася після цієї фрази, що я аж млію.

- Всього найкращого.

- І тобі. — відповіла вона на останок і я вийшов з зали.

Я попрямував до Сініна, аби розповісти йому про перше завдання.

На шляху, мене знову нагнали спогади про мої вчорашні діяння. Настрій знову почав псуватися, та я впорався з цим відчуттям значно краще, аніж учора.

*****

ВІД АВТОРА.

В просторій кімнаті, де Жасмін стояла тримаючи ті два серця, з складського приміщення вийшов чоловік в чорній робі з капюшоном.

- То все було варте не більше п’яти балів, а ти дала йому аж п’ятдесят. Та ще й закляття класу А за таке завдання... — Голос чоловіка звучав суворо та похмуро.

- Ну слухай, в нього і так не легка ситуація. Ще й змагання зовсім скоро, нехай трішки відпочине та порадіє.

Чоловік не відреагував, проте, повертаючись в приміщення з якого вийшов, кинув останню фразу:

- І… сімнадцять? Серйозно? - після сказаного чоловік добавив дивний смішок. Тільки не зрозуміло: чи це був сарказм, чи він і справді знаходить це смішним.

- Ей, ну, а що такого? Я ж реально на сімнадцять виглядаю.

*****

ВІД ЕРНЕСТА ШЕН’Є

Підійшовши до Зали Заклять мене привітав один з охоронців.

- Вітаю, якщо ви бажаєте пройти всередину, дайте мені свій медальйон.

- Звісно. — відрізав я, протягнувши свій медальйон.

- Скажіть будь-ласка, а коли на варту заступить Сінін?

- Сінін? Він має бути через хвилин двадцять.

- Дякую, тоді я піду всередину.

- Як забажаєте. — Мене трішки дивує, що всі охоронці такі ввічливі.

Я зразу знав, що шукав, тож без довгих роздумів направився до закляття: Лезо Темряви. Взявши його, я трішки погуляв по Залі і вийшов.

- О, привіт Ерні. Давно тут?

- Ха-ха, день добрий. Та ні. Я пройшов завдання класу А і отримав ще одне закляття, тож прийшов за ним. Ну, скоріше я прийшов до тебе, а поки чекав - сходив за закляттям.

- Отак, то ти вже отримав його і виповнив. Молодчина, що тут сказати… Але, за одне завдання, зразу отримав закляття?

- А то! Я ще й приніс кігті та щелепи проклятого вовка, хоча і лише одного з них.

- Та то таке…

- Таке? П’ятдесят балів отримав! — І тут я помітив дивну реакцію у свого товариша. Його реакція здавалася не радісною, а дуже підозрілою, ніби така кількість балів була неправдивою.

- Слухай, а хто приймав в тебе те завдання?

- Жасмін.

Я хотів вияснити деталі щодо її походження, але я вирішив подивитися на його реакцію, перш ніж ставити своє питання.