Розділ п'ятий

Я бачив шлях мани, то ж зміг вчасно викликати ще одну Стіну Морока, не давши мані з елементом холоду дістатися до мене. Я був вимушений розсіяти Насичення Темрявою і сховати меч в перстень, щоб звільнити ще одну руку. Якби він не був вимушений повертати кинджал за пояс, аби також звільнити руку для закляття, то я гарантовано не встиг би заблокувати Заледеніння.

- Як бісиш! — грізно викрикнув мій опонент.

Один крок в його сторону і нарешті:

- Панство Безодні.

Від цього моменту в мене є секунд 10, щоб все закінчити.

Я не можу використовувати в середині Панства жоден елемент, окрім елемента Темряви.

- Насичення Темрявою.

Промовив я, на цей раз діставши два мечі.

- Панство Безконечного струму.

Твою ж… Невже це його унікальне закляття? Світ сильно сповільнився в моїй голові. Напевно, це через ефект Погляду Безодні, а може це від великого викиду адреналіну — хто знає. Та навіть так, роблячи Х-образний замах по його попереку, було майже не вловимо видно блискавки, котрі вилітають з його тіла і намагаються знищити всю темряву, що оточує його.

Коли мечі вже були в міліметрі від нього, одна з блискавок вдарила мене в живіт відкинувши від нього.

Панство і моє, і його розсіялися. В мене був опік на животі в вигляді маленької гілочки, а ось на його животі виднілася глибока рана. Хребет був цілий, проте він стояв на колінах підтримуючи свої органи, що ледве виднілися через потік крові.

В бою мені здалося, що я не зміг його вдарити...

Мене почало легенько трясти. Я жодного разу не вбивав людину, то ж це щось унікальне для мене. Не те, що смерть близьких, однак, явно не те, що вбивати свиню чи вовка.

До мене дійшло, що тряска зараз стане сильнішою, і поки це не стало серйозніше я вирішив закінчити з ним. Швиденько сховавши мечі в каблучку я підійшов до нього.

- Потік Полум’я.

Здається, він вже був непритомний, або навіть мертвий, коли я використав це закляття.

*****

Я стояв поруч з тілом хлопця, котрого вперше побачив пару хвилин тому, котрого власноруч і вбив, промовляючи до себе:

- Таке життя. Я попереджав його, а він не почув мене, тож я зробив все, щоб запобігти такому кінцю. Мені не має в чому винити себе, адже я захищався від нападника. Якби я не зробив цього, то моє життя могло б бути в ще більшій загрозі. Я просто обрав «жити»!

Промовляючи це, я усвідомлював, що винити себе немає за що, проте моє тіло не слухало мене і його почало трясти ще сильніше. Я зробив декілька кроків і сів за великим каменем, щоб перепочити.

Через декілька десятків секунд я усвідомив, що не помітив моменту, коли ліс поруч зі мною покрився снігом. Температура була від’ємною і я вже не міг зрозуміти: чи мене досі трясе через власноручне вбивство людини, чи це через те, що я змерз.

Піднявшись та підійшовши до обпаленого трупа я помітив, що на снігу були мої сліди, тож скоріше за все, ліс став таким ще під час нашої бійки.

- Концентруючись на мані під час Погляду Безодні, я не звертаю уваги на інші деталі — це вагомий недолік.

.....

- Фу-у-ух. - видихнув я, простоявши ще секунд двадцять.

- Спокійно, все буде добре. Я сказав, що зробив все, що міг, аби того не сталося, а його смерть - це білет для мене в нормальний наступний день.

Я вирішив нічого не брати з його речей, а просто покинути це місце, сподіваючись, що якийсь з проклятих зжере його тіло.

Прибравши свої сліди тремтячими руками я пішов з того місця.

Йшовши по відмітинам, що були на деревах, я, на диво, не зустрів жодного звіра. І в ту мить я збагнув, що вже час пробуджуватися ваналонському ведмедю.

- Трясця. — я безсило вилаявся.

Вони велетенські, сплячка в них влітку, а коли пробуджуються, то в залежності від віку, покривають велику територію снігом. До декількох кілометрів, якщо він досягне сили рівної Імператорській ступені.

Судячи з всього, він щонайменше рівний магам ступені Досконалості, отже я маю драпати.

- Невдача, що він був в сплячці поблизу.

Я біг що є сили, однак моя психіка доволі виснажилася та і фізичні сили давно були не на висоті. Ще й враховуючи постійну біль від поранення…

- Пощастило, що маги Темряви мають неабияку стійкість до впливу магії на тіло.

Я прийняв рішення повернутися сюди завтра. Так як на виконання завдання в мене є три дні, то краще було б повернутися і відновитися як фізично, так і психічно.

Проте доля штука непередбачувана. Ледве перетнувши границі ваналонського ведмедя, мені на шляху зустрівся ще один проклятий вовк. Хоча, насправді, ймовірність не була маленька, адже слабкі звірі мусять тікати від володінь ведмедя, тож доля передбачувана, в якійсь мірі.

Я не був безмежно радий нашій зустрічі, але добре, що це проклятий вовк, аніж якийсь інший звір, з яким я не мав справи.

По відчуттям, я мав відсотків тридцять мани від базового запасу. Однак в більшості випадків, маги втрачають свідомість при залишку мани в об’ємі близько десяти відсотків вже втрачають свідомість, а при залишку одної п’ятої мани, відчувається запаморочення. Я не раз непритомнів, коли тренував Вибух Мани, тож я можу опустити свій рівень мани до п’ятнадцяти відсотків без запаморочення, проте для цієї бійки, такий результат буде вкрай поганим.