Розділ Четвертий

Варто брати завдання чи ні - мені байдуже. Просто хочу, щось прикольненьке. Щось, на кшталт: філігранно прирізати якусь живність. І людину хотілося б…

Скільки разів я уявляв, як вбиваю тих, що мене дратують, проте не можна ж я за таке вбивати. Та й слабкий я. Був би сильніше, то сказав би, щоб зі мною не сміли говорити, як зі своїм песиком, і показав би, чому не треба зі мною так говорити.

Пригадалися підліткові роки, коли мене вчили «нормально» себе поводити і не ображати інших… ніби інші можуть, а я маю терпіти… Терпіла, бляха. Я дуже вдячний батькам за їхнє виховання, але я тепер до біса терплячий.

- Ху-ух. — видихнувши, я зібрався з думками і посміхнувся.

- Знову я заблукав у своїх думках.

Чому не має людини, що могла б сказати…

- Зупинись, Ернест. — стоячи з закритими очима, я зупинив себе сам.

Давши собі секунду перерви, я швидко розплющив очі і я впевнено відчинив двері.

- Добрий день. — У відповідь на моє привітання мене осяяла привітна усмішка червоноволосої дівчини.

Доволі приваблива, вона сиділа за столиком в очікуванні наступної заявки.

- Вітаю, чим я можу допомогти?

Мої очікування не справдилися: я чекав високого голосу. Навіть припускав, що в неї буде колоратурне сопрано. Натомість це, скоріше, ліричний альт — і він мені подобається.

Мої очікування не справдилися: я чекав високого голосу. Навіть припускав, що в неї буде колоратурне сопрано. Натомість це, скоріше, ліричний альт — і, що цікаво, він мені подобається.

- Добрий день. Дозвольте сказати: у вас дуже гарний голос.

- Початок із компліменту - мені приємно. Дякую.

- Я хотів би зареєструватися на завдання класу А.

- На жаль, зараз немає вільних завдань, а в черзі вже понад двадцять осіб. Та ви можете стати в чергу. Зазвичай це займає десять-п’ятнадцять днів.

- Мене влаштовує, дякую.

- Скажіть своє прізвище та ім’я.

- Шен’є Ернест.

- Ернест Шен’є… звучить гарно.

Вона промовила це дуже загадково й подарувала мені посмішку, яка, здавалося, мала силу розтопити моє серце. Але я нагадав собі, що це дурість, і в мене є значно важливіші речі за дівчат. Та й головне: навіть якби я закохався, я не зміг би дати їй нічого з того, що хотів би.

Думати про стосунки — це марнування часу, а будувати їх — марнування не тільки свого, а й часу іншої людини. До того ж, я не можу захистити нікого. Що ж, краще продовжувати рухатися вперед.

*****

Наступного дня я знову говорив із Сініном під час його варти. Розмова була легкою, поки я не згадав учорашній жарт:

- Ой, слухай, було таке, що пожартував із Саймоном. Хоча погоджуюсь - жарт трохи своєрідний, але ж хлопчина так злякався, ха-ха. Як пригадаю, знову на сміх тягне.

- І що за жарт такий?

От і дилема: говорити чи ні? Кожного разу, коли хочу пожартувати з людиною, яку мало знаю, з'являються ті самі питання. Чи буде це доречно? Чи не стане мені неприємно після цього? …Та яка різниця. Сумнівно, що це сильно вплине на моє життя. Але як краще розповісти? Які слова підібрати, щоб він зрозумів жарт саме так, як я хочу?

- Саймон мені каже: «Слухай, а ти маєш дівчину?» А я йому відповідаю: «Ні, а ти хочеш нею стати?» Бачив би ти його очі! Він там так злякався, мабуть, подумав, що я серйозно, ха-ха-ха.

- Хах, а ти не серйозно це запитував? Бо я вже думав, що ти по хлопцям… Мені аж приглянувся.

Він сказав це з такою серйозністю, що моє обличчя миттєво перекосило.

- Е, та ні, я люблю тільки себе, — спробував я ухилитися від теми.

- Мастурбуєш перед дзеркалом? Аха-ха-ха-ха!

- Фух… Прут тобі в дупу, тільки зараз збагнув, що ти не серйозно. Ти приречений актор, із такою серйозністю казати такі речі.

- Як і ти, Ерні, якщо дозволиш.

- Хах, звісно. Але це вперше, щоб ти так ніжно мене назвав. То був не жарт?

- Як знати…

Його підступна посмішка закарбувалася в моїй пам’яті й стиснула мій анус.

*****

Минуло дванадцять днів і мене оповістили про наявність завдання. Я не тягнув і зразу вирушив до Контрольної зали

- Ваше завдання: дістати два серця проклятого вовка.

Мила дівчина передала мені сувій. На цей раз я мимоволі звернув увагу на її талію й стегна. Скажу чесно, у неї гарне співвідношення.

- Якщо це завдання класу А, то цілком зрозуміло, чому на завдання класу Б ходять групами з магами на Розвинутій ступені й вище, — зауважив я.

- Так, це досить важко й небезпечно, проте й винагорода немала, як для простого мага, - відповіла вона.

- Простого мага?

- Маги відомих родин мають більше ресурсів, тож їх навчають так, щоб після вступу в Ганокотту їм не потрібно було виконувати завдання класу А.