Глава 1

У десятирічному віці, Ернест люто намагався творити закляття за допомогою магії. В один з таких випадків він вискочив із дому зачинивши двері сильніше, ніж потрібно. Промчавши уперед до старого дерева на пагорбі, яке м’яко шелестіло неподалік будинку, він сів притиснувши коліна до грудей. Коли вітер торкався його короткого, чорнявого волосся, воно залишалося нерухомим — жорстке мов дріт. Він плакав, а його серце стискалося в агонії, мов хмари залиті кривавим світлом заходу.

Слідом за ним вийшов чоловік. Його кроки були не квапливими, але впевненими. Він зупинився неподалік від сина, спершись на дерево спиною.

- Сину, ну ти чого... — Він говорив спокійно, але в голосі чувся легкий смуток. - Не переймайся через те, що змінити не можеш. Хоч ти і давно зміг відчути магію, але ти вже хочеш закликати полум’я. Поки що тобі це не до снаги.

Хлопець провів льняним рукавом по очах і повернув голову в бік батька.

- І що? Тобто, ти хочеш сказати, що мені не потрібно намагатися? — його голос тремтів, але звучав уперто.

Біль чоловіка розривав його зсередини, але зовнішність залишалася непохитною. Він не зрушив, лише глянув на сина, і його погляд був холодний мов лід.

- Намагайся, але володій собою. Великі справи не робляться за одну мить. Твої старання є основою для грандіозних результатів. Але не зараз.

Хлопець в гніві ледь не стиснув кулаки. Йому хотілося вибухнути, прокричати від болю на увесь світ. Але він лише кинув погляд в суворі очі тата. Ті очі приховувалася ніжну турботу і любов, але ззовні вони були незмінні — холодні, безжальні, ніби не здатні до жодного співчуття. Погляд батька так сильно пронизав його, що аж викликав болісні мурахи по всьому тілу. Не в змозі це витримати, парубок зі смутком відвів свій погляд в далечінь, намагаючись впоратися зі своїми сердечними муками.

*****

Минув тиждень.

- «ступінь Перетворення – темно-коричневий

Розвинута ступінь – темно-червоний

ступінь Досконалості –вишнево-червоний

Імператорська ступінь – світло-червоний

ступінь Домінації – помаранчевий»

Ернест іноді перечитував назви ступенів, за якими визначалася сила магів. Його мрією було досягнення ступені вище за ступінь Домінації. Він всім серцем хотів стати найсильнішим і з’ясувати, якого кольору стане камінь Глітни, що використовувався для визначення сили.

- Ерні, сьогодні почнемо більш напружені тренування. — Невимушено промовив батько підкочуючи рукава сорочки. — Підемо до Лісу Страждань на полювання.

Постать чоловіка була велична, і хоча здавалася суворою, а його очі — безжальними, в Ернестові жевріла надія. В широких плечах та м’язистому тілі батька він вбачав не лише силу і жорстокість, а й надійність. В його очах це була людина, яка впорається з будь-чим, і знає все, і яка ніколи не кине у біді.

- Прекрасно, нарешті мені можна полювати з тобою! — Хлопець аж підскочив від радощів, хоча йому передбачалося тяжке випробування.

- Я чув про цей ліс, тату. Скажи, чому він називається Лісом Страждань? — Зацікавлені очі хлопчини були широко відкриті дивлячись на батька.

- Клаус, я приготувала вам обід в дорогу. — Високий голос матері привернув до себе увагу.

- Дякую, Аліса. — Клаус поклав їжу до свого просторового персня. В ньому могло поміститися чимало речей.

- Коли я вже буду мати такого персня? — Хлопець насупився і надув щічки, нагадуючи, що він ще дитина. — І до речі, ти не відповів на моє питання.

- Забагато претензій, Ерні, — відрізав батько.

- Матимеш таку каблучку, коли пройдеш пробудження. Щодо твого питання, то відповідь проста: ще за кілометрів 8 від лісу чути страшний скрегіт і виття, тому складається враження, ніби істоти які там мешкають, страждають щосекунди.

- Дякую за відповідь. — Легкий страх відображався в очах Ернеста від гнітючого тону тата.

- Ходімо вже.

*****

Дорога до Лісу Страждань простягалася через рівнини, що сягали горизонту.

Ернест з батьком скакали на коні, що рухався швидше звичайного — близько 50 км/год.

— Тато, а до Лісу Страждань далеко? — запитав Ернест, тримаючи батька за талію.

— Години дві від нашого міста. — Клаус безтурботно погладив гривку блакитногривого коня. — За умови, що будемо їхати так і далі.

— Мама колись говорила, що цих коней не було раніше... Як вони взагалі з'явилися? — Зацікавлені очі Ернеста знову загорілися, і він поглянув на батька.

— Ніхто точно не знає. — Клаус набрав повітря, готуючи відповідь. — Просто одного разу побачили такого красеня і вирішили підійти ближче. Виявилося, що він добре піддається навчанню, хоча... це теж мутант, але яким шляхом здобув свої особливості — невідомо.

Ернест задумався, вивчаючи рухи коня, поки Клаус продовжував:

— Головне — його голос став суворішим. — Вони використовують магію для прискорення швидкості та зменшення опору. Саме тому навіть така швидка їзда не приносить нам незручностей. До того ж, це не максимальна швидкість.