Дивись – вже знов дощі змінили сніг,
І сонце припинило свій біг...
Віджило листя свій вік, і лише
Самотність – навік.
Ліси та пісні, ранок і річка, –
Шелестіння гілок, сірі хмари...
Невтішна туга. Божевільна печаль.
Нескінченне небо читає свою мораль.
Він самотній, – але його нікому не жаль:
Зайві, нескладні звуки грає сліпий кобзар.
І порожньо поле, як і небо –
Одна безжалісна даль...
Відредаговано: 07.05.2020