Самотність. Краса алей осінніх, –
У золотих килимах. І осіння
Печаль голих гілок на тлі
Похмурого, сірого, неба...
Як з дерева втрачений лист,
Вітер кружляв мене невпинно.
З іржавого неба моросило
Дрібним, холодним дощем.
Світ, мрії, очікування –
Все розчинила у своїй безодні
Темній ніч. Але зірки все світять –
Вабять мене. І один, –
Я йду на тьмяне і слабке
Їх світло. Воно сріблом
Виблискує скупо з незбагненної
Висоти, – самотній мій,
Висвітлюючи шлях...
Відредаговано: 07.05.2020