Глава 5

Мені здавалось, що цей ранок один з найкращих в моєму житті, адже біля мене людина до якої я починаю щось таємниче відчувати. 

Ми лежали на ліжку і не могли відірвати один від одного погляду, поки в двері не постукали, я злетіла з дивана так прудко, наче мене жахнуло струмом і здивовано дивлюсь на Рому.

— Це не Каріна.. Вона не могла так швидко повернутись. — невдоволеним голосом додала. — Хоча, можливо хвилюється і тому вернулась!

Повільно прямую по коридору, стукіт так і не припинився. Я готувала себе до всякого, але те, що відкрилося перед мною, щойно я відчинила двері квартири та зазирнула до коридору, перевершило найгірші сподівання.

— Мамо, що ти тут робиш? —  тремтячим голосом мовляю.

— Ти не брала трубку, я взяла в батька номер твоєї сусідки і вона не відповідала, до мене подзвонила твій куратор і сказала, що ти не з'явилась на занятті і я подумала що ти погано себе почуваєш.. А я була неподалік.. 

Чорт! Кураторка сильно мене підставила! В ступорі стояла перед мамою.

— Ти не запросиш мене зайти? — підняла одну брову і обережно пронизала мене поглядом.

— Ну.. Звісно заходь! — впевненіше промовила, після чого жінка зайшла в квартиру. — Тебе занепокоїло те, що мені погано? Тому ти приїхала? — мовляла проводжаючи її на кухню.

— Я не можу поцікавитись справами єдиної доньки? — хвилина мовчанки. — Слухай, я домовилась за твоє навчання в класному університеті, там ти зможеш знову займатись гімнастикою! Тебе приймуть і без екзаменів, адже там працює хороша подруга! — я закотила очі, але вона продовжила. — Потрібно забрати документи з цього колгоспу, адже ти лише можеш під'єднатись до навчального процесу до наступного тижня!

— Мам, я думала ми закрили цю тему! — сльози накотились, але я не могла показати їй, що я слабка. — Невже до тебе не доходить те, що не з цим я хочу пов'язати життя! Так танці — моя пристрасть, але я відчуваю, що це не моя професія! 

— Лізо, ти випробовуєш мене! — з підвищеним голосом скрикнула. — Я переступила через себе і приїхала сюди, а ти просто так відмовляєшся? Ніби мої старання нічого не значуть? 

В якись момент мені здалось, що вона готова мене вдарити, але мене це не лякало, мене більше турбувало, що наш черговий конфлікт чув Роман.

— Ти знаєш, це не так! — я намагалась виправдити свою позицію. —  Господи, кому я розказую? МЕНЕ ЦЕ ДІСТАЛО! — крикнула. — Ти завжди думаєш тільки про себе і про слова, які тобі скажуть твої подружані! Тебе ніколи не хвилювало, що я можу мати свої інтереси!

— Ти так можеш розмовляти з людиною, яка бажає тобі кращого в житті? 

— Це і хотілось і почути, що з ЛЮДИНОЮ, а не мамою! 

В один момент відчула ґвалтовану потребу сховатись від цілого світу, знаючи, що першої-ліпшої миті я не втримаю сльози і розплачусь перед нею, як мале дитя. 

— Йди геть! — раптово мовила. 

— Перепрошую! — в голосі чутно роздратованість і в ту мить і здивованість.

— Ти не чуєш мене? — мої очі повні сліз. — ВАЛИ ЗВІДЦІЛЯ! НЕ ХОЧУ ТЕБЕ ВЗАГАЛІ БАЧИТИ! — істерично кричала. — Знаєш, добре що ти мене віддала в пансіон, адже я б не витримала ціле дитинство з моральним тираном!

Я бачила як очі мами загорілись червоним полум'ям, але вона вела себе досить спокійно.

— Я тебе зрозуміла, Єлизаавето! З сьогоднішнього дня в тебе немає від мене підтримки! Сама себе забезпечуй! — вона не кричала і не істерила,та це лякало найбільше. — Фінансової, або будь якої допомоги і не чекай від мене і батька! 

На кінець злісно пронизила поглядом, після чого демонстративно високо підняла голову і покинула квартиру, голосно гримнувши дверима. 

В цей момент по щоках потекли гарячі сльози, але зрозумівши що біля мене присутній Роман швидко витерла їх.

— Я думаю, ви помиритесь! — тихо мовив чоловік. 

— Ні, цього точно не буде! — повернулась до нього. — Я цього не хочу! Буду падати з ніг від важкої роботи, але й копійки від неї не попрошу! 

— Я тобі з цим допоможу! — обняв. — Не хвилюйся за кошти!

— Та ні, не потрібно! Батько мене не залишить, тому мені не варто хвилюватись! 

Я розуміла, що батько мені нічим не допоможе, адже весь сімейний бюджет в мами, але я не збиралась розказувати це Ромі.

— Ну як знаєш.. Я тобі з цим можу в будь який момент допомогти! — обняв сильніше, що на декілька секунд в його обіймах я й забула про цю страшну ситуацію. — Я думаю, нам через годину потрібно вирушати! — в нього завібрував телефон, витягнувши його, обличчя стало надто серйозним, але він так і не відповів на дзвінок.

— Ну гаразд, я піду збиратись.. — неочікувано для самої себе, я ніжно поцілувала його в щоку і зникла з кухні. 

Через двадцять хвилин я вийшла вже в чорному платті, з мінімальним макіяжем і стала навпроти нього.

— Чудово виглядаєш! — посміхнувся. — Тобі личить плаття..

— Дякую.. — відповіла усмішкою, хоча зараз я зовсім не мала настрою. — Ми можемо поїхати швидше?

—Звісно, так навіть буде краще! 

Через затори нам вдалось виїхати з Києва за годину і після великих будинків почалась безмежна пуста дорога, а потім самі дерева. Я зрозуміла, що ми прямуємо лісом, але мене це не бентежило зараз, я просто дивилась на чоловіка і посміхалась.

Ми зупинились навпроти великого дерев'яного паркана. Вийшли на вулицю і попрямували до воріт, він відчинив їх та запросив мене зайти на велику територію. Перед собою я побачила досить габаритний дерев'яний будинок.

— Це твій будинок? — не могла роздивитись навколо. — Я в захваті!

— Скоріше, будинок моїх батьків..

— І вони зараз всередині? — насторожливо записала.

— Ні, їх тут немає.. Не переживай! — усміхнувся. — Він мав бути їхнім! Але зараз він повністю в нашому розпорядженні! — перевів тему.

— Воу, це круто! — ми зайшли в будинок. — Він досить великий! 

— Так.. Коли мені потрібно залишитись одному, я завжди сюди приїзджаю.. — поглянув щиро мені в очі. — Але я вирішив тобі показати це місце! Тут заспокійлива атмосфера!