Однак взявши себе в руки я ледь видавила з себе слова.
— Я піду! — додаю. —Заняття скоро розпочнуться!
— Іди.. — спокійно сказав, але наші погляди так і не розійшлись, отямувавши себе я відкриваю двері і зовсім забуваю про ремінь безпеки, намагаюсь встати але мені не виходить. Роман допоміг мені і знову наші погляди зійшлись. Чорт! Що відбувається? В цей момент в мене серце шаленіло, билось в три рази швидше. Нарешті мені вдалось вийти з автомобіля і я попрямувала до великої будівлі.
На подвір'ї мене зустрів Віталік, якому з уст не зникала усмішка.
— Бачу в когось хороший настрій! І хто цей щасливчик? — підійшла ближче. — Признавайся!
— І тобі привіт, красуне! — обняв, я звісно здивувалась. — З часом я тобі все розкажу! — ми рушили в сторону входу в університет. — О, Юлька!
Обернувшись назад побачила Юлю, яка йшла зовсім не в найкращому настрою, вона підійшла до нас і привіталась.
— З тобою все в порядку? Ти виглядаєш паскудно! — стривожило сказала я.
— Ні, все гаразд! Не виспалась тому кисле лице. — я розуміла що вона щось скриває, але не хотіла нав'язуватись пустими питаннями.
Ми відправились в аудиторію де мала проходити лекція. Дві пари пройшли доволі швидко, тому на великій перерві ми вийшли на подвір'я і сіли троє на лавочку. Дивлячись на своїх нових друзів, не могла повірити що вони взагалі в мене є, адже в школі я немала друзів, окрім Дена. Нарешті настрій у Юлі піднявся і вона навіть жартувала з Віталієм, в один момент я помітила Романа, який стурбовано прямував до свого автомобіля розмовляючи по телефоні, він звісно мене не побачив. Швидше за все, трапилось щось серйозне.
Третя пара тривала вічність, але одне мене тішило - вона була останньою. Ми вийшли з університету і Віталій почав.
— Доречі, мої батьки поїхали в Швейцірію, будинок повністю вільний на тиждень, можливо зробити вечірку на цих вихідних? Як вам ідея?
— Крута ідея! — доповнила я. — Можна покликати одногрупників!
По обличчі Юлії можна було зрозуміти, що вона не в захваті, але вона все мовчала.
— Тоді зустрінемось завтра! — попрощавшись всі розійшлись, я зупинилась при виході з університету, ми мали після пар зустрітись з Романом, але прочекавши п'ятнадцять хвилин, я не дочекалась та відправилась додому.
Цілу дорого мене хвилювало тільки одне питання, чому він так вчинив.
Добравшись додому я почула, що з Каріною ще хтось присутній і тому одразу зайшла в свою кімнату і лягла на ліжко. Через декілька хвилин почула стукіт в двері, після чого зайшла сусідка.
— Привіт! Іди я тебе познайомлю з моїм новим хлопцем! — радісно мовила дівчина.
— Вибач, але я зараз не хочу виходити з кімнати і взагалі щось робити.. — спокійно відповіла. — Я впевнена в тебе хороший кавалер!
— Ще й який! — почувся чоловічий голос і перед собою побачила силует знайомого хлопця, це був брат Романа. Павло! Мене це не дуже тішило
— Це ти.. — здивовано дивилась на хлопця.
— Ви знайомі? — дівчина дивилась то на мене то на нього.
— Бачились разок.. — доповнив. — Але не в найкращих обставинах.. Я Павло!
— Ем.. Я Ліза! — хвилина мовчання.
— Я вже піду, я і так довго в тебе затримався! — поцілував Каріну в губи, від чого мені стало то не гидко, а якось незручно, після чого зник з кімнати, а за ним і Каріна.
Через деякий час дівчина повернулась до мене в кімнату і сіла біля мене.
— Що сталось? Ти якась засмучена! — обережно запитала.
— Нічого серйозного, просто день в університеті видався важким, тому я втомилась!
На обличчі Каріни виникла якась дивна і хитра усмішка, вона вийшла з кімнати, через декілька секунд повернулась тримаючи щось за спиною.
— Я знаю що нас розвеселить і до речі, потрібно відсвяткувати мої нові відносини! — каже тримаючи в руках віскі.
— Ні, ні і ще раз ні! Я з цим зав'язала! — катернорично відмовила, хоча підсвідомо я розуміла, що можливо це зараз мене розслабить.
— Я обіжусь, адже ти показуєш цим, що ти не щаслива моїм новим стосункам! — надула губи. — І ми б спокійно посиділи, поговорили.. В цій ситуації ти нічого соромного не зробиш, адже ми з цієї квартири ні ногою!
— Гаразд, вмовила! Якщо я збирусь спати з першим зустрічнимя. то вбий мене! Домовились?
— Слово пацана! — поклала руку на серце і ми обоє засміялись.
Через декілька хвилин ми опинились на кухні, нарізавши фруктів ми сіли і розпочали пляшку. Декілька стаканчиків і мені одразу стало добре. Алкоголь дуже швидко дає мені в голову, адже до минулої ситуації я ніколи не споживала його. І тут, як не дивно, почались дівочі розмови.
— Можливо, в нього появились серйозні проблеми, тому і не з'явився.. А ти йому подзвонила?
— Звісно ні, якби він пам'ятав про свою обіцянку, обов'язково би подзвонив і сказав, що не може прийти! — зробила ковток віскі — Значить, я йому не потрібна, він лише хотів повеселитись! Я не дуже і здивована, адже що могло бути між вісімнадцятирічною і чоловіком якому тридцять два? Наївна дурепа!
— Йому тридцять два? Воу, подруго! Ти мене переплюнула!
— До речі, Паша це брат Романа! Тоді я ночувала в нього в квартирі з Ромою..
— Ти серйозно? Значить ми зустрічаємось з братиками! Просто прекрасно!
— Я не зустрічаюсь, як бачиш! Хочеш я тобі дещо розкажу? — недочекавшись відповіді почала. — Я ніколи не кохала, навіть незнаю як це, адже в нашому пансіоні не те що не можна було зустрічатись з хлопцями, а навіть розмовляти з ними поза межами уроку, тому я навіть незнаю що відчуваю до нього, можливо це просто симпатія і все..
— Ой подруго, я навіть незнаю що відповісти, якби не банально це звучало, але слухай своє серце! Іншого тобі нічого не пораджу..
— Дякую.. — зробила знову ковток напою.
— Знаєш, напиши йому повідомлення.. — зацікавлено мовила — Або краще давай я напишу.. — я ще не встигла відповісти, як мій телефон був в руках Каріни.
#2424 в Жіночий роман
#10848 в Любовні романи
#4251 в Сучасний любовний роман
трагічний кінець, перше кохання_різниця у віці, зрада_кохання_випадкова зустріч
Відредаговано: 10.04.2020