Частина десять. Божена.

   Божена швидко зайшла до тітчиного офісу і, захекавшись, зупинилась в коридорі перевести подих і одразу зайшла в кабінет Вікторії.

- Я бігла від самого дому, тітонько. Я маю новини і не хотіла тобі говорити по телефону.

- І це точно щось неприємне, - швидко додала Вікторія насторожено дивлячись на Божену.

- Ну як неприємне. Нормальне. На мою думку, нічого страшного але не так, як би ти хотіла, - почала виправдовуватись Божена.

- Ой, та не починай мурмотіти, говори прямо і по суті, - почала вже нервувати Вікторія.

- Адамів дядько Максим не підписав нашу угоду…поки ще, - випалила дівчина.

- Біда в світі бути тупому, - пробурмотіла жінка і сердито подивилась на племінницю. –Ледве діждалась твого «ще». Я вже подумала, що зовсім відхилив. І це не те, що хотіла б я, Божено! Це те, що нам обом життєво необхідно. Бо якщо він не підпише цю угоду, то ми з тобою з торбами по світу підемо. Ти розумієш серйозність ситуації? Це не мої забаганки, це наша із тобою реальність.

- Але я не думала… - почала дівчина.

- Бо немає чим, - відрубала Вікторія.

   Божена почервоніла і опустила голову. Вікторія знала, що якщо дівчина підніме голову, то її очі будуть повні сліз. От напасть. Тітка знала племінницю усе життя, але так і не навчилась стримувати свої запальні емоції.

- Вибач, не сердься, будь ласка, я знервована, а тут ще такі новини. Надіялась, що нарешті вирішилось питання з партнерством, аж не так сталось, як гадалось.

   Божена мовчала і не піднімала голову. Іноді вона демонструвала таку впертість і тітка встала із за столу і підійшла до неї.

- Вибач, - повторила вона.- Ти ж мене знаєш, я різка у висловлюваннях.

- Знаю, - раптом відповіла Божена, - але моєї вини в тому немає. І в тому, що Максим не підписав угоду я теж не винна. Адам говорив із дядьком, але той як стіна. Сказав, що сам прийматиме рішення і порадники йому не потрібні.

- Та, так, я зрозуміла. Не розкисай. Вибач свою нервову тітку.

- Я не хочу щоб ти нервувала, але у мене є іще одна новина.

- Господи, що ще? Надіюсь приємніша за першу?

- Не думаю, - тихо відповіла дівчина. – Адама забирають до війська.

- Що? – з розпачем вигукнула Вікторія, - а весілля?

   Божена відвернулась до вікна, її душили сльози і вона мовчала, щоб не розревітись.

- Дитино моя, сонечко, вибач. Я тут зі своїми справами, а ти розчарована і розгублена.

   Вікторія швидко підійшла до Божени і притулила її до грудей і тільки тоді дівчина розпалалась.

- Ну тихо, тихо, не плач, - умовляла її Вікторія тихим голосом, ніби то не вона тільки що гаркала на дівчину, як на солдата.

- Ве-весілля відклали.- заїкаючись мовила Божена, - хоча і відкладати поки що не було чого, ми ж ще нічого не спланували. Але я боюсь, що він мене забу-уде, –хлипала Божена .

- Заспокойся, я зараз принесу води і ми подумаємо…

- Чим? Чим я буду думати? – вибухнула плачем Божена, - у мене голова обертом і серце зупиняється.

- Я зараз, - мовила Вікторія і гайнула в коридор до кулера з водою.

   Набравши води у склянку жінка швидко повернулась і почала шукати в сумочці заспокійливе

- Я не питиму твої ліки, - закапризувала Божена

- Я тільки одну пігулку заспокійливого тобі даю. Випий і намагайся заспокоїтись. Ми все обговоримо. Це я тебе засмутила. Заспокойся будь ласка доню.

- Я тобі не доня, не називай мене так, - ще дужче заплакала Божена.

- Ну, от, починається. А ну візьми себе в руки! Перед нами стоять серйозні виклики, а ти вирішила розклеїтись, – строгим голосом сказала Вікторія і протягла їй воду і заспокійливе. – Зараз все обдумаємо і все буде добре.

- Я не впевнена, - зітхнула Божена, випивши воду. – У мене від його слів навіть ноги похололи. Я чомусь так злякалась. Я просто жахнулась, що він поїде від мене.

- Ніде він не дінеться, дівчинко. Що за фантазії? Всі служать і йому треба. Хай виконає свій обов’язок, що ж тут такого? Відслужить і повернеться. Війни, слава Богу, зараз немає. Піде та й повернеться.

- А якщо він зустріне іншу?- повторювала своє Божена.

- Божено, заспокойся негайно. Ти говориш дурниці і дратуєш мене, а я і так знервована. Де? Де він зустріне тут іншу? В казармі?

- Але ж усяке в житті буває. Я з ним така щаслива, як уявлю, що він мене покине…

- Сама придумаєш собі трагедію і ревеш. От таких сльозливих ніхто не любить.

- Мене ніхто не любить, - тихо казала Божена, - тільки Адам полюбив мене. Якщо він мене покине, я помру

- Ах, дитя моє, якби ж то все було б так легко, - зітхнула тітка.

     Вікторія знову пригорнула Божену, яка перестала рюмсати і сумно дивилась на тітку.

- Померти легко? – здивовано перепитала вона.