Частина восьма. Максим.

- Адаме, ти зовсім не розумієш, про що просиш. Я обіцяв подумати, так дай же мені таку можливість. Я поки що не готовий нічого підписувати.

- Але ж тобі сподобалась ідея. – наполягав Адам. – ти ж сам сказав, щоб я подивився ті будинки і поспілкувався із агентством в Ужгороді. І тепер, коли документ готовий, ти раптом засумнівався?

- Адаме, не торочи одне й те саме. Я знаю, що сам це все розпочав. Але я не працюю в надзвуковому режимі. Я обов’язково прийму рішення щодо цього документу, але не сьогодні зранку, - терпляче пояснював Максим.

- Дядьку, які ти можеш мати сумніви, ми ж майже одна сім’я? – знову весело заперечив Адам.

     Максим промовчав і підійшов до вікна. Він не готовий був нічого підписувати, доки сам не познайомиться із господинею того агентства, але як це пояснити Адаму, який для себе вже все вирішив. Максим взагалі хотів би, щоб та агенція і та сім’я провалились крізь землю. З тих пір, як з’явилась ця ідея і та дівчина Максим ні спати, ні їсти спокійно не міг. На званому обіді він тримав себе в руках надлюдськими зусиллями. Там була Соломія і чоловік знав, що помилитись він міг би тільки один раз. Останній. А йому цього зовсім не хотілось. Хоча ніч після прийому він провів у якомусь яскравому сні, сповненому запаленої маячні. Навіть у сні він розумів, що це сон і намагався прокинутись.

     У сні жіноча витончена фігура, закутана тільки у чорне кучеряве волосся манила і дражнила його. Здалеку він нічого не міг роздивитись, але звабниця розділяла волосся то тут, то там, блискаючи наготою . Йому здавалось, що в зусиллях щось розгледіти він провів усю ніч. Зранку він прокинувся збуджений, стомлений і незадоволений. Максим вперше за довгий час змушений був скидати напругу в душі, як підліток. А потім ще півдня в голові його крутились нечіткі зображення жіночих принад. Це відволікало від роботи, дратувало і стомлювало. Максим розумів, що всі ці марення  із роду фантастики, а отже треба швидше їх позбутись. Звичайно, можна кожного разу знаходити заспокоєння на грудях у Соломії, але останнім часом жінка стала норовливою та роздратованою і мала не  кращий настрій для кохання.

- Дядьку, ти мене не чуєш, – перебив його думки Адам. – Я поїду на обід. Милочка сьогодні звала мене на млинці і я таки прийму її запрошення. Ти поїдеш додому?

- Ні, Адаме, я ще попрацюю. До речі, можеш сьогодні не повертатись до офісу, я буду тут допізна. Візьми вихідний, відпочинь і дай мені час поміркувати над твоїм документом, домовились?

- Добре, дядьку. Я зрозумів, не буду на тебе тиснути, - сказав Адам і його чоло спохмурніло.

- Я знаю, як тобі дорога та дівчина і знаю, що ти дав слово. Не хвилюйся так, – поспішив заспокоїти племінника Максим.

- Та дівчина, дядьку, має ім’я. Божена, - тихо дорікнув йому Адам.

- Так, звичайно, вибач. – відповів Максим.

   Чоловік нетерпляче чекав, коли Адам залишить його кабінет і дасть йому спокій. Думки крутились навколо Божени. Звичайно, він не забув це ім’я. Просто кожного разу воно б’є по його збудженій нервовій системі і викликає химерні еротичні сцени в його мозку.

 « Що це за напасть? Я навіть уявити цього всерйоз не можу. Це смішно. Коли вона була десь далеко, я міг хоч фантазувати про нас. А тепер навіть це стало нереальним. Я і вона! Чому ця дитина так збуджує мене? Це просто якась пастка. Треба з цим покінчити. Піду сьогодні ввечері у клуб. Там є дівчата. Є навіть дуже молоді. Треба рятуватись доки не пізно»

   Але, мабуть, було вже пізно. У клубі час тягнувся неймовірно і Максим вперше відверто нудьгував. Роздивляючись дівчат у клубі, він зрозумів, що жодна із них йому не допоможе. Але він знав іще одне місце. Ніколи не користувався тією адресою, але знав, що там можна за гроші отримати професіоналку. Треба було їхати за місто. Максим швидко залишив клуб, відпустив шофера і погнав за місто. Колись він виручив від проблем одну респектабельну жінку, вона вирішила віддячити і запросила його до спа-салону, яким володіла, натякнувши, що то не просто салон. Тоді Максим просто посміявся, але як чоловік допитливий і життєрадісний її візиточку приберіг. І от вона йому знадобилась.

   От і передмістя. Здається оцей будинок. Постукавши в двері непримітної будівлі, він обличчя в обличчя зіткнувся із своєю давньою знайомою, яка здивовано його зустріла.

- Я щиро вірила що Ви відвідаєте мене, - говорила вона з захопленням поглядаючи на нього вже в кімнаті. Кімната була невелика напівосвітлена з каміном і шкіряними меблями. Великі лапаті фікуси створювали атмосферу затишку і розслабленості.

- Та не знала ти, не говори так. Я і сам не знав. Я як загнаний пес…

- Кінь, - тихо підказала жінка.

- Що? – стрепенувся Максим і уважно поглянув на жінку.

- Загнаний кінь, а не пес, - повторила його знайома, наливаючи Максиму віскі у важку кришталеву квадратну склянку.

- Я не кінь, - сумно мовив Максим, дивлячись на склянку, - я голодний пес.

- Тоді Ви там, де потрібно, - оптимістично промовила жінка. – Випийте, це Вас трохи розслабить.

- Не розслабить, - процідив Максим, - мені потрібна дівчина.

- Я все розумію, Ви можете зовсім нічого не говорити. Вам потрібна тепла ванна, легкий масаж і проворна помічниця.

- Плачу будь -які гроші, якщо ти мені допоможеш, - тихо сказав чоловік.