Частина сьома. Соломія.

   Соломія ретельно перебирала свій гардероб. Хоча її вже не бентежила і не хвилювала зустріч з ріднею Максима, до підбору наряду вона вирішила віднесттись відповідально. Зрештою, офіційне знайомство і сімейне свято вартують уваги. Наспівуючи якусь легку мелодію дівчина подумки виплітала своє волосся і продумувала до найменший подробиць свій образ. Розглядаючи свої сукні, туніки і легкі шовкові накидки, Соломія раптом відкинула образ східної звабниці. Скільки можна? Максим вже давно звик до усіх цих витончених шарфиків і пов’язок для волосся, важких кольє замість поясу і ланцюжків для щиколоток. Його дорослий син приведе в дім наречену і ото їй і пасуватимуть усі ці мережива і шовкові сукні. Соломія задумалась. Вона ніколи не думала свою роль з такого боку. Як не крути, але вона не була юною нареченою. Вона ввійде в цей дім мачухою! Яке неприємне слово. Дівчина сумно посміхнулась і відкрила шафу з діловими костюмами. Так, вона повинна буди одягнена бездоганно, але без усіх отих «фіндіфлюшок». Усі рюші, мережива, великі сережки і золоті босоніжки потім. А сьогодні вона буде строга і витончена. І зовсім не невидима. Ось в цьому бірюзовому костюмі із широкими штанами на неї не зверне уваги хіба, що сліпий, але ніхто не подумає, що вона претендує на роль зірки цього вечора. Розчесавши свої руді кучері і одягнувши на шию улюблений амулетик на щастя дівчина залишилась задоволеною своїм образом.

    Але потім Соломія ще довго стояла перед дзеркалом і міркувала. Вона була помітною, але не вульгарною, яскравою, але не зухвалою. Її золоте волосся підкреслюючи ніжний відтінок її шкіри та колір одягу переливалось на сонці. Очі сяяли, а вуста посміхались. Ще б пак, збувалась мрія! А отже помилилась її психотерапевтка, яка одного разу сказала по дружньому, що Максим, швидше за все, ніколи не одружиться з Соломією. Що вони вже давно пройшли у своїх стосунках той захоплюючий період, який спонукав би чоловіка одружитись. Вона помилилась і як же це приємно! Приємно думати, що всі її жертви і страждання були не марні і коханий таки з’єднається із нею назавжди.

   У цей гармонійних хор голосів в голові Соломії вперто намагалась прорватись думка, що якби не проблеми Максима, він так і продовжував би своє холостяцьке життя. Але Соломія гнала ту кляту думку і намагалась забути всі події минулого тижня. У таких випадках гарна пам’ять тільки шкодить.

    Коли вона ввійшла в будинок Свідерських, то її ошатність оцінила тільки Максимова тітка, яка привітно хитнула головою і підняла вгору великий палець. Соломія розгубилась. Максима не було у вітальні, Мілочки - теж. У вітальні метушилась групка офіціантів, які певно мали обслуговувати вечерю. Тому Соломія ще раз привітно посміхнулась тітонці Максима і підійшла ближче.

- Яка ви гарна сьогодні, голубонько, – почала розмову немолода вже тітка Ульяна. – Хоча, Ви завжди така красуня!

- Дякую, тітко Ульяно, ви дуже люб’язні, - відповіла Соломія і посміхнулась їй.

- Аж ні трохи,- заперечила літня дама, - я завжди кажу тільки правду. Ви дуже гарна і дуже доглянута жінка. І я дуже рада, що Максим зрештою наважився зробити Вам пропозицію. Впевнена, він вважає себе недостойним такої краси.

   Після цих слів обличчя Соломії почервоніло і вона опустила голову. Наважився, це не зовсім правильне слово, але хай буде так, як говорить ця немолода жінка. Хай буде, що він «зрештою наважився». Соломія намагатиметься саме так запам’ятати цей день і ці події.

- О, Солю, привіт! Ти вже тут, люба,  - привітався схвильований Максим, - вибач що не зустрів тебе. Я застряг у гардеробній. Тітка розкритикувала мене зранку і я мусив одягнути костюм, – скоромовкою пояснював чоловік. - Чудово, що і ти одягнута в тому ж стилі. Тітка сьогодні дуже вимоглива, - додав він стиха, але літня жінка все одно почула і осудливо поглянула на Максима

- А від тебе, як не вимагай, то нічого й не отримаєш. – Якось двозначно і строго мовила вона. – Ти дожив до сивої чуприни, але не знаєш, як зустрічати невістку.  Адам тобі, як син, так що вважай, що то твоя невістка. А він їх у джинсах вирішив зустрічати, Ви чуєте Соломіє? – раптом повернулась вона до Солі. – Подивись, як одягнена твоя наречена? – продовжувала тітка Ульяна.

    Максим почервонів, як варений рак, а Соломія весело розсміялась. Їй раптом полегшало і вона вирішилась добряче повеселитись на цьому святі. Зрештою, у неї  з'явилась союзниця.

- Я не можу повірити, тітонько, та що Ви кажете? – з награним розпачем підтримала вона тітку Ульяну.

- І ти здивована? – продовжила тітка. – Ото, дивись за кого виходиш.

   У Максима був такий спантеличений вигляд, що Соломія знову весело і легко розсміялась. Вона обійняла його і поцілувала в щоку.

- Я люблю його у будь-якому одязі, тітонько. Для мене це зовсім не важливо,  – щиро мовила вона і приязно поглянула Максимові в очі.

- А ти ще про щось роздумував, - знову дорікнула Максимові тітка, - у вас, чоловіків, зовсім немає мудрості.

   Максим обійняв Соломію і посміхаючись тітонці сказав:

- Ой, права ти тітонько, як ніколи.

- Отож вже починай молитися Вседержителю, що не поставив на її шляху іншого чоловіка, бо тільки б ти її й бачив! – знову підколола племінника тітка Ульяна посміхаючись, як мудрий сфінкс.

   Соломія миттю відчула себе обраною, очікуваною, бажаною. Хай цей вечір буде початком чогось прекрасного, мріяла вона. Вітальня була гарно прикрашена, стіл чудово сервірований і в душі Соломії раптом стало затишно і тепло. «Це моя сім’я, мій дім!» - співало серце… От тільки  Максим мав якийсь заклопотаний  і навіть нещасний вигляд.