Частина шоста. Максим.

Максим все ж вирішив поговорити з Соломією. Їхні стосунки не були простими. Він знав дівчину давно і по своєму любив її та піклувався про неї. Звичайно, вона нізащо не вибачить і повернення до старого неможливе. Але Максимові хотілось трохи пом’якшити той удар, який він наніс їй. І тому через декілька днів, коли загоїлась його нога, чоловік з велетенським букетом квітів завітав до дівчини до дому. Ніхто не відкрив йому і він відчинив двері своїм ключем. В квартирі було тихо, на балконі сиділа Соля і зажурено дивилась вдалину. Вона не запросила його присісти і не запитала, чи питиме він щось. Максим і не чекав такої уваги. Він чудово орієнтувався в квартирі і сам зробив два безалкогольні мохіто. Коли він вийшов на балкон, дівчина навіть не повернулась в його сторону, тільки байдуже поглянула на склянку із напоєм.

- Що тобі треба? – сухо промовила Соля.

- Я хотів тебе побачити. Ти так швидко пішла. Ми не закінчили розмову.- обережно почав Максим.

- Не закінчили? – Соля повернулась і здивовано глянула на чоловіка. – У тебе для мене іще є сюрприз?

Вона дивилась ніби крізь нього і він, мабуть, вперше помітив, який стомлений і пригнічений вона мала вигляд. ЇЇ світле обличчя наче посіріло і змарніло. Почервонілі жилочки в очах робили їх меншими. Припухлі повіки і почервонілий носик яскраво демонстрували, чим саме займалась Соля останні дні. Вона страждала.

- Ти не дослухала мене.  – вперто провадив Максим. – Я не сказав головного.

- Господи, дай мені сили. - тихо мовила Соля, - Чому ти прийшов до мене? Ти знущаєшся?

- Солю, ти завжди була чесною зі мною і я хочу теж бути відвертим.

- Не була! – вигукнула жінка. – Не була я чесною з тобою! Ніколи не була я чесною з тобою. Ти нічого не знаєш про мене. Про мої жалі, про мої страждання. Ти не знаєш, які муки витримує небажана жінка. Роками я кохала тебе, як єдиного чоловіка на цій землі. Навіщо? Навіщо ти так зі мною? Я не хочу тебе слухати. Йди геть!

Жінка закрила обличчя руками і повисла тяжка пауза. Чоловік не чекав такої реакції. Соля завжди була розважлива і спокійна. І це по перше. По друге, він зовсім заплутався. Що означає, не була чесною? Що? Вона його зраджувала? Самозакоханий егоїст. Він почув тільки те, що почув.

- Солю, - обережно почав чоловік. – Що ти говориш? Як це не була чесною? Для чого ти на себе наговорюєш?

- Ти не чуєш мене. Я кричу, а ти не чуєш! Йди геть! Мені важко, коли ти поряд. Забирайся!

- Не кричи, а скажи спокійно. Роками ми пара. Що означає, що ти була не чесною? Ти зраджувала мені?

Соломія широко відкрити очима подивилась на Максима. А вона і не думала, що він на стільки може бути телепнем. З усього того, що вона сказала, він зловив тільки цю фразу.

- Ой, як же це було б неприємно, хіба ні, Максиме? Як же це було б неочікувано! Такому красеню зраджувала коханка. Ой лишенько! Який невимовний біль! – засміялась вона. – Бовдур! Дай мені спокій!

- Солю, ти несправедлива…

- Справедлива. Тільки бовдур може бути таким зацикленим на собі.

- Я не зациклений, справді. Я все чув.

- Тоді повтори мої слова. Давай! – голосно скомандувала дівчина.

- Солю, припини. Просто скажи мені все, що вважаєш за потрібне. Я для цього прийшов.

- А який сенс? Ти ж мене не чуєш. Я не хочу з тобою розмовляти. Йди геть. – вимучено сказала Соломія.

- Я хочу тобі допомогти,- відчайдушно намагався пояснити чоловік.

- Ти вже допоміг. Можеш йти.

- Солю. Будь ласка. Не намагайся мене покарати, ти сама ж будеш страждати ще більше. Я знаю тебе і тому це говорю.

Дівчина мовчала і тужно дивилась на горизонт.

- Зачиниш за собою двері, Максиме. Я не проводжатиму тебе.

    Через тиждень по тому Максим знову завітав до Соломії, але уже в офіс. Він тонко розрахував, що дівчина не буде кричати і плакати в своєму офісі. Швидко прошмигнувши до її кабінету він присів і почав чекати. Його бачила тільки якась новенька працівниця, яка його зовсім не знала і тому ніяк не зреагувала на його появу. Розмовляючи по телефону Соломія зайшла до кабінету і теж ніяк не зреагувала на його присутність. Вона спокійно закінчила розмову і спокійно подивилась на Максима.

- Я Вас слухаю.

- Солю, привіт.

- Добрий день, пане Свідерський. Раді бачити Вас у нашому офісі. Бажаєте кави чи чаю?

- Ні, дякую, – хриплим голосом відповів Максим.

Соломія ніколи не називала його паном. Хіба що жартома. Але сьогодні вона була дуже серйозною. Спокійна, приязна, але з холодними, як лід очима.

- У мене обмежений час, але я слухаю Вас.

- Солю, я хотів би вибачитись, – пробелькотів Максим. – Я вчинив непорядно і шкодую про це.

- Зрозуміло. Вважайте, що Ви вибачились. Ще щось?

- Ні, але я хотів пояснити…- почав чоловік.

- Немає такої необхідності. Ви вчинили непорядно, я з цим погоджуюсь. Все.