Озеро

Вона вже пошкодувала, шо лишилась тут на два дні. Але дівчина не звикла порушувати обіцянки і покірно чекала свою знайому на сніданок. Коли ж жінка не з'явилась вчасно, схвильована Божена вийшла у фоє.

- Ну і де ж Ви, Еміліє? – вигукнула Божена і помахала рукою дивній жінці в теплому береті, яка щойно увійшла до фойє готелю. – Я ж вас чекаю. Ви ж збирались поснідати за мною.

   Жінка помахала їй рукою у відповідь і змовницьки підморгнула. На Емілії був дивний одяг в стилі «капуста». Зверху уся та «сотня» кофтинок і спідниць була вкрита теплим сірим плащем з великим капюшоном.

- Еміліє, - здивовано вигукнула Божена, - що це за одяг? Ви йдете до лісу?

- Доброго ранку, моя люба. Я йду до озера і хочу Вас запросити із собою.

Жінка радісно посміхалась і змовницьки кивала в сторону своєї чималої торбинки

- Що? – поцікавилась дівчина. – Щось трапилось і Ваші плани змінились?

- Наші плани, любонько, наші з Вами плани змінились.

- Але чому, - здивувалась Божена, - хіба вам не потрібно сьогодні поснідати в готелі? А потім лишиться тільки один день і я думала…

- Я передумала, - блиснула на неї лукавим поглядом жінка, - Мій чоловік сказав, щоб я не продовжувала. Він і так відвезе мене до Львова. Отже моєї мети досягнуто. А Ви вчора поспішали до озера і я вирішила, що сьогодні досягатимемо Вашої мети.

   Божена мовчки дивилась на метушню жвавої жінки у дивному вбранні і нічого не говорила.

- Ну ж бо, дівчинко моя, Ви не хочете сьогодні до озера? – запитала Емілія, - а за сніданок не хвилюйтесь!

І вона знову хитнула головою у сторону своєї торбинки. Найменше Божену хвилював сніданок. Довгий час вона взагалі не снідала і вже звикла бути без сніданку. Але чому Емілія так легко відмовилась від нього. Згадуючи, з яким апетитом вона вчора поїдала сніданок і насолоджувалась чаєм, Божена знову перепитала, чи справді вона не хоче снідати в готелі.

- Ходімо швидше до озера і я тобі щось покажу, - скоромовкою вимовила жінка і потягла дівчину геть із готелю. На дворі було зимно і Божена вмить заледеніла. На ній був легкий одяг. Дівчина не збиралась виходити вранці на вулицю. Але жінка вела себе так дивно, що мимоволі Божена, навіть шалено замерзаючи, слідувала за нею.

- Ти змерзнеш, - сказала Емілія, поглянувши на сирий туманний ранок. І тут вона вправно зняла свій сірий плащ і почала розстібати великий товстий кардиган, який був під плащем.

- Одягни це поверху, ти побачиш, який він теплий. Як пальто! Я одягла всі теплі речі, що мала в домі. – хіхікала жінка.

    Божена перебувала в якомусь заціпенінні. Чи то від холоду, чи через поведінку жінки, вона раптом почала тремтіти.  Їй зовсім не хотілось йти до озера. Чомусь стало страшно. Дівчина одягла кардиган і напружено поглянула на Емілію.

- Еміліє, ти впевнена, що ми маємо зараз піти на озеро? Мені якось лячно. – тихо мовила.

- Звичайно. Ти не бійся. У мене термос із собою. Ми не замерзнемо. Ходімо.

- Ходімо, - погодилась Божена і повільно пішла за жінкою.

   Все почало набувати якоїсь неправильної форми. Що вона робила у лісі з цією незнайомою і не зовсім адекватною жінкою? Вона зовсім забула про свою попередню мету. А час іде і існує вірогідність, що її знайдуть. При одній тільки думці про чоловіка їй зсудомило шлунок. Ні, не можна тратити отак безрезультатно години свободи. Що на неї найшло. Їй необхідно зараз же повернутись до кімнати.

- Ти знаєш, у нас на сніданок будуть пончики з вишнею ! Я сама смажила! Хіба це не найкраще, що може бути? – весело сказала жінка, що енергійно крокувала попереду.

- Мені треба повертатись, - сказала раптом дівчина і зупинилась. Жінка теж зупинилась і з цікавістю поглянула на Божену.

- Слухай, ти заміжня? – запитала з цікавістю.

- Так - тихо відповіла дівчина.

- А ти знаєш, що чоловік,- це не батько? – весело знову запитала жінка – Знаєш?

- Звичайно знаю, - здивовано мовила дівчина і подивилась на жінку.

- Ой, не дивись так,  я просто пожартувала! Дивлюсь, ти дивна сьогодні якась.

- Це я дивна? Це ти дивна сьогодні, - відповіла Божена. – Не прийшла на сніданок. Тягнеш мене до озера. Я хочу повернутись в кімнату.

- І що тобі там робити? Дивись сюди: у мене з собою і пончики із вишнею, і смачнючий чай, і дві мої найкращі фарфорові філіжанки. Ми зараз вип’ємо чаю на природі, хіба погано?

   Божена знову дивувалась тій натхненності і оптимізму, які вразили її ще вчора. На вулиці було пасмурно і сиро, а Емілія говорила так, ніби вони були у квітучому садку.

- Це не погано, - відповіла вона. – Це якось дивно.

- Добре, я тебе зрозуміла. Але ти не знаєш, що тебе чекає іще! Правильно, красива легенда!

- Легенда? Про лицарів?- байдуже перепитала дівчина.

- Ні, це одна із легенд про наше озеро. Тобі сподобається, я впевнена.

- Звідки ти можеш знати, - зітхнувши сказала Божена.

   Емілія нічого не відповіла, вона ще енергійніше закрокувала у сторону озера. Її сірий плащ палахкотів на вітру і вона рішуче чимчикувала брудною стежкою.