Частина п'ята. Адам.

   Адам летів до Ужгорода, як на крилах. Там чекала його Божена. Така беззахисна і так у нього закохана. Хлопець сам собі дивувався. Дівчата завжди помічали його і цікавились ним. Він знав, що має приємну зовнішність, але ніколи дівчина так відкрито не мліла від його погляду. Коли  Божена перший раз його побачила, то мало не знепритомніла. Адам тоді посміювався, он який він хвацький хлопчина, дівки прямо свідомість втрачають. Та коли познайомився із дівчиною ближче, він раптом і сам закохався. Можливо, він закохався у своє відчуття суперстар, яке у нього з’являлось, коли дівчина дивилась на нього. А може, у приємне відчуття захисника невинної. Згадавши це слово, Адам розсміявся, якось по старомодному воно звучало. Але і сама дівчина була по старомодному стримана, несмілива і невинна. Він міг би заприсягтись, що вона вперше закохалась. Але ж і про Адама можна було сказати так само. Всі його стосунки з дівчатами були невинними і в основному дружніми. І ось, цілуючи цю симпатичну несміливу дівчину Адам раптом сам мало не втратив голову. З’явилось незвідане настирне бажання заволодіти цією дівчиною. Воно дурманило його і відволікало у офісі. Йому здавалося, що під час його відсутності хтось може образити Божену або налякати якимись необережними словами. Йому хотілося її рятувати і зігрівати.  Всі ці незвідані раніше емоції і бажання підганяли його і Адам поспішав. Поспішав і хвилювався. Адже вона чекає.

    Божена із самого ранку не могла знайти собі місця. Сьогодні мав приїхати Адам. Швидше за все він уже в дорозі і вона не насмілилась телефонувати, щоб не відволікати його. «Я можу зачекати, - думала вона, - якихось декілька годин нічого не змінять» Вона звикла чекати. Завжди необхідно було дочекатися своєї черги. Це вона засвоїла ще із дитинства. А ще вона засвоїла, що не можна бути невдячною і егоїстичною, бо тітка знає, як краще для неї. Навіть, коли дівчина підросла і почала ходити на роботу її переконання не дуже й то змінились. Дівчата могли собі жити, як заманеться. Але вони дуже відрізнялись від неї, а тому відрізнялось і їх життя. Їх любили батьки і дуже хотіли бачити своїх дочок щасливими. У Божени не було батьків, тільки тітка. Божена повинна була навчитись виживати. І тільки це. А для цього вона повинна була бути слухняною і багато працювати. Ні, ви не подумайте, Божена не була Попелюшкою. Вона іноді зустрічалась із друзями і деколи ходила у кіно. Але і друзів і кіно завжди вибирала тітка. Вони не повинні були зашкодити Божені або навчити непотрібних дурниць. Тітка підбирала їй одяг і взуття. Усе добротне і достойних виробників, але Божені хотілось іншого. Дівчина терпеливо чекала, коли «настане час» і вона зможе сама купувати собі гардероб і вирішувати куди і з ким ходити. А поки що… Якщо тітка дізнається, шо вона закохалась, то  буде біда. Божена передбачала щоденні нудні лекції про невдячність і дуже боялась, що більше ніколи не зможе побачити Адама. Тому вона гарячково шукала варіанти, як би так зустрітись із Адамом, щоб обманути тітку, щоб та не бачила і не хвилювалась даремно. Тому, що Божена була впевнена, що Адам дуже порядний. Та що там порядний, він ідеальний і єдиний. Серце завмирало і дівчина знову дивилась на годинник. Тенькнув телефон і дівчина блискавично вимкнула звук. Не дай Бог почує тітка, то почнеться, хто, чому, покажи.. Божена вже навчена. Миттю заблокувала всі звуки в телефоні і відкрила повідомлення. Адам! Він їде, Господи! Він їде!

  Вікторія цілий ранок спостерігала за племінницею. Завжди спокійна і байдужа до всього дівчина сьогодні була якась занадто схвильована і знервована. Вона впустила грінку, коли готувала собі сніданок, потім розлила каву на журнальний столик і прожогом кинулась витирати. А ще Вікторія помітила, що Божена дуже гарно виплела своє чудове волосся і прикрасила шпильками-квіточками. Уже в офісі вона помітила, що дівчина весь час перевіряє телефон і  прийшла до висновку, що Адам сьогодні обов’язково з’явиться в офісі, або її звуть не Вікторія. Ну що ж, все склалося навіть краще, як вона задумувала. У неї була одна розмова до Адама і його приїзд був дуже доречним. А зараз потрібно вивести на чисту воду цю вертихвістку, тому що незрозуміло, що вона може витворити цього разу.

- Боженко, зайди но до мене,-покликала вона племінницю через відкриті двері. Уважно спостерігаючи за дівчиною Вікторія переконалась, що не помиляється.

- Ти не могла б запитати у Адама, коли він планує поїздку до Ужгорода, - почала вона розважливим голосом.- У мене до нього важлива розмова, але я не хотіла б офіційно його запрошувати, а ви ж наче подружились? – Вікторія підняла голову і глянула в обличчя Божени. Дівчина була фантастично червоного кольору. Божена так засоромилась, що навіть сльози виступили на її очах.

  «Отака вона, усе написано на лобі» - констатувала Вікторія. Вона ненавиділа оцю рису племінниці. «Як вона житиме- незрозуміло». А вголос спитала?:

- У тебе є його номер?

Дівчина хитнула головою, підтверджуючи.

- Чудово, тоді по дружньому просто дізнайся у нього для мене. Я можу тебе попросити?

   Божена знову хитнула головою і повернулась до виходу. Завмерши на хвильку вона знову повернулась до Вікторії і тихо сказала:

- Адам буде в Ужгороді сьогодні. Ми хотіли погуляти ввечері. – і дівчина знову почервоніла до сліз.

- Справді? – з перебільшеним захватом мовила Вікторія, - так це ж чудово! Тобто він приїздить до тебе?

Божена знову хитнула головою.

-Господи, дівчино, ти як той китайський болванчик. Скажи нормально.

-Так, ми домовились. Він захотів зустрітись на вихідних.