Частина четверта. Максим.

   Вечір був пасмурний і неприємний. Вітер гнав сміття і висохле листя уздовж дороги.  На горизонті великі білі хмари із темними подекуди синюватими основами піднімались у вигляді величезних гороподібних мас і однозначно натякали, що скоро буде дощ.

   Такий же дощовий настрій був і у Максима. Повертаючись із Ужгорода він чув у власних вухах голос своєї матері, яка дорікала йому, що зірвався він, як хлопчисько, що з’їздив під дурного хату. І це його нервувало іще більше. Болів суглоб. Дуже болів. Лікар був правий, а Максим вчинив, як бовдур. Добре було тільки те, що дорога була не далекою, а Віктор чудовим водієм.

   Максим любив такі необов’язкові поїздки машиною. Повна свобода у виборі маршруту. Ти можеш самостійно спланувати свою подорож  і надалі робити відхилення від маршруту, якщо з’явиться якась нова ідея.  Під час подорожі машиною, ти можеш спостерігати такі чудові краєвиди і місця, в яких ніколи не міг би опинитись спеціально. Поїздка машиною завжди була трішки сюрпризом. Іноді він звертав із центральної траси і їхав селищними дорогами, милуючись сільськими будиночками чи селищними парками. Можна зупинитись в будь-який момент і перекусити в якому маленькому, але популярному місцевому кафе. При бажанні ти можеш заночувати в авто, заїхавши на якийсь мальовничий схил чи старий ліс. Максим любив літаки і комфортні м’які вагони класу люкс. Але ж автомобіль, то була окрема любов. Поїздки автомобілем завжди радували, але не сьогодні.

   Чоловік відчував себе приниженим і обдуреним. От чого це він вирішив, що зустріне у Ужгороді Божену? Що йому раптом зайшло в голову? Було соромно за свій порив і за своє роздратування. «Як дурний самовпевнений хлопчисько», - крутилось в голові. – «Навіть, якщо уявити неможливе і ти б зустрів ту дівчину, що б ти їй сказав?»

    Вдома його зустрів стурбований Адам, який допоміг дядькові вийти із машини.

-  Ти чому не в офісі, - роздратовано бурчав Максим. – Нема чим зайнятись, що ти зі мною няньчишся?

-  Якби ти вів себе помірковано, то я міг би бути в офісі. Але ж ти сьогодні усіх нас збадьорив вже зранку. – докірливо  в тон йому відповів йому Адам

-  Я вільна людина, що це за контроль? Я нікого не просив за мене турбуватись. Дайте мені спокій! – гаркнув Максим і зловив на собі здивований погляд Адама.

    Відчуваючи себе повним ідіотом він прошкутильгав у будинок і щосили хряпнув дверима. Адам хвилину чи дві мовчки дивився на двері, а потім швиденько набрав лікаря.

    Вже пізно ввечері після вечері і після ін’єкції знеболювальним Максим трохи заспокоївся і розтягнувся в улюбленому кріслі в кабінеті. Роздратування минуло, як і незадоволення собою. Справа в тому, що у здорових чоловіків - здорове его і з приводу власних помилок вони не довго сумують. Максим дуже швидко пробачив собі цю незрозумілу ескападу і його накрила меланхолія. Так. Не дивуйтесь, чоловіків теж іноді накриває меланхолія, але не надовго. Максим згадав про Солю і раптом подумав, що це вона у всьому винна. Звичайно, це вона його спонукала на цей дурний крок. Якби вона не покликала його на зустріч, то йому б не довелося брехати, а потім і втілювати власну брехню. От капосна Соля. Все саме так і сталося. То хай тепер бере і розважає його. І задоволений власною ідеєю він зателефонував Соломії.

 Наступного дня Адам зазирнув до кабінету дядька, щоб привітатись перед поїздкою у офіс. Він застав Максима в піжамі в улюбленому кріслі. Дядько листав якийсь довідник і розсіяно привітався.

- Надіюсь, ти відпочиватимеш? – запитав Адам.

- Та не хвилюйся, сидітиму вдома. – сказав Максим.

- От і добре. І посиди, хай суглоб твій намучений відпочине, - повчально мовив Адам.

- Вже нажалівся лікар? – незлобливо дорікнув дядько. – От ви любите мене обмежувати, хлібом вас не годуй.

- Не жалівся, але якщо ти не напахчений зранку і не виряджений, як на весілля, значить не дуже себе почуваєш, - жартував Адам.

- Та нормально я себе почуваю, але ж ви всі як подуріли, носитесь зі мною. Сидітиму вдома, а то ви свої справи не поробите, за мною бігаючи, - відказав племіннику Максим.

- От і добре. Правильно дядьку. Дуже тобі дякую.

- Іди вже, - сказав Максим, - розбалакався тут. Давай, робота не чекає.

  Адам розсміявся і раптом згадавши щось додав:

- Слухай, я на днях знову буду в Ужгороді, то може буде якесь доручення? Чи ти вчора все вирішив?

Максим здивовано подивився на Адама.

- А що тобі робити в Ужгороді? Ти не закінчив з угодою? Хіба ми не підписали її?

- Так, з угодою все в порядку. Я планую на вихідні.

  Максим здивовано подивився на племінника і відклав довідник.

- Так, так, так,- мовив він. – Вихідні в Ужгороді- що б це мало означати?

- Нічого особливого. Вирішив поїхати із друзями. Щось не так? – на Максима глянути темні, як ніч, очі Беати і у нього потепліло на серці.

- Що може бути не так? – весело вигукнув він. – Надіюсь там будуть і подруги, не тільки друзі.

- І я надіюсь, - скоромовкою сказав Адам і чоловіки разом розсміялись.

- Бажаю гарно провести час, - щиро мовив Максим. – Мої справи почекають, ти не переймайся.