Озеро

А погода не балувала. Дівчина все більше загорталась у теплу хустку і спокійно йшла в сторону озера. Вона знала дорогу. Вона знала, що озеро чекає її. А ще - мама.

- Я не знаю, як виправдовуватись, мамо.- говорила вона сама до себе. - Виправдань немає. Я шкодую про те, що зробила. Але нічого не повернеш назад. Як шкода усіх. Я всім нашкодила. Але найбільше собі. Мамо, я не дурна! Я все розуміла. Іноді, я розмовляла із собою, ось так, як зараз. Я не сліпа. Мені здається я все знала із самого початку. Але ніщо не зупинило мене. Найгірше у цій історії те, що я закохалась. Як же я його любила! У мене земля хиталась під ногами. Але я більше не вимовляю його ім'я. Я не маю права. Я зрадниця і лицемірка. Мамо, тобі соромно за мене. І мені. Мені теж дуже гірко і соромно. Його не було тільки декілька місяців. Ой, мамо, поглянь же які чудові квітучі кущі! Один. Два. Три. Чотири. Як вони пахнуть, мамо! П'ять. Шість...Його не було всього шість місяців. Шість місяців.

   Дівчина нахилилась і понюхала квіти. Жовті яскраві квіти пахли медом і літнім лугом. Вона насолоджувалась ароматом. Закривши очі вона підняла обличчя до неба і заплакала.

- Дівчино, Ви до озера йдете? - почулося збоку і вона швидко витерла сльози і повернулась  на голос. До неї наближалась жінка незрозумілого віку. Жінка була закутана у старе пальто і широкий шарф. На голові була сірого кольору шапка. На дворі не було так вже холодно, але на руках жінка мала рукавички.

- Ви не змерзнете? Там таке вітрище. - стурбовано спитала жінка .

- Дякую. Ні.- не одразу відповіла

- Я Емілія, - жінка простягнула руку в старій рукавичці.

- Приємно познайомитись, - тихо мовила дівчина 

- Приємно-то приємно. А своє ім'я ти не сказала.- нагадала жінка дивлячись на дівчину

   Дівчина стурбовано подиивилась в сторону озера і якось нетерпляче на жінку і розгублено мовила:

 - Ім'я? Та будь-яке виберіть. Яке вам подобається? Моє вже не важливе.

- Що? Ім'я не важливе? - перепитала жінка, - як це може бути? Ім'я завжди важливе. Ти не така вже й красуня, щоб без імені ходити. Як же тебе відрізняють? Як зовуть? Ей, сірокока? Не думаю. Тут є ризик, що озветься хтось інший. Хіба ні? - посміхаючись провадила вона.

  Дівчина знову стурбовано і нетерпляче глянула в сторону озера 

- Та не втіче нікуди та водойма. Та й холодно там зараз. Ти замерзнеш. Ходімо до готелю, там якраз сніданок. Пригостиш мене кавою?

-Що? - не зрозуміла дівчина.-Кавою? Чекайте, я не йду в готель. І не маю наміру снідати. Чуєте?

- А, ти із тих, що люблять втрачати шанси? Співчуваю. А я от ні. Я завжди намагаюсь скористатись нагодою. Це різнобарвить моє життя.- голосно сказала Емілія і розсміялась

- Вас справді звуть Емілія? - запитала дівчинаю

- Ну звичайно, що ні. Це я побачила тебе.  Таку струнку, таку стильну і сумну ще й загорнуту в стару хустку. І мені раптом прийшло. Так це ж Емілія! А знаєш чому? У мене бабуся була Емілія. Отака, як ти. Сумна, сіра і загорнута в хустку. - і жінка знову голосно засміялась.

   Дівчина зупинилась. Ну от куди вона йде? Їй потрібно до озера.

- Дівчино без імені, чому ти спинилась? Ходімо. Ми запізнимось і залишимось без сніданку! – гукала її нова знайома і махала рукавичкою

     Дівчина вперто стояла на місці і дивилась в сторону озера. Похмурий день навівав похмурі думки. І раптом сніданок в теплому приміщенні здався їй не такою вже й поганою ідеєю. Вона подивилась на жінку, яка безнадійно дивилась на неї і їй стало її шкода. Вона мабуть мерзне і хоче швидше десь заховатись від вітру.

-Ну? – знову гукнула жінка. –Ходімо вже.

    Дівчина повернула до готелю. ЇЇ важлива робота трохи зачекає. Ця настирна  нова знайома щось таки хоче від неї. Нехай. Не будемо розчаровувати людей.

  Дівчина зрозуміла, що хотіла жінка, як тільки вони зайшли до готелю. Шлях до їдальні їм перегородив офіціант і жінка скоромовкою випалила:

-Це вона мене запросила. Вона ваш клієнт.

Офіціант запитально поглянув на дівчину. І вона просто злегка хитнула головою погоджуючись.

- Ой, та ти чудова! – зашепотіла її нова знайома. – Одного разу мене зі скандалом вигнали звідси, бо моя нова знайома відмовилась від мене прямо перед дверима ресторану. Уявляєш, які бувають люди?

- І що тепер ? - зацікавлено глянула на неї дівчина? - Я повинна буду пригостити Вас сніданком?

-Та що ти, сонечко, я й сама можу тебе пригостити, якщо ти так захочеш.

- Дякую, але я б не хотіла робити нових боргів, - злегка усміхнувшись мовила дівчина. – Я ще зі старими не розібралась, - додала вона тихіше

- Ой, не хвилюйся. По перше, я просто потребувала допомоги, щоб потрапити в готель. Сюди не пускають, якщо ти не знімаєш кімнату. Але клієнти готелю можуть запросити гостя. Тому я потребувала твоєї допомоги. А по друге, забудь про всі борги. Ми зараз вип’ємо гарячого чаю із грінками та варенням. Не можна думати про борги, коли їси. Що може бути краще  від смачного сніданку? Лови відповідь досвідченої жінки – нічого! У цьому житті потрібно намагатись влаштуватись таким чином, щоб ніхто не міг тобі зіпсувати сніданок. Категорично не дозволяй. Це тобі моя порада для щасливого життя!