Частина друга. Милочка.

Особисте життя Свідерського не склалося. Рано овдовілий він так і не зумів знайти собі пару. Той сорт жінок, який його завжди приваблював, так само швидко і розчаровував вимогливого чоловіка. Розуміючи, що його статус вимагає присутності чарівної дружини і діточок, Максим декілька разів погоджувався на знайомства з достойними молодими панянками. Але на жаль, жодна і з них так і не змогла лишити слід в його серці. А Свідерський не звик себе силувати. Та і якщо чесно, не мав він такої потреби – мати дружину. Дякуючи своїм статкам він завжди мав можливість знайти найкращих профі в любій сфері. Його велетенський дім завжди був прибраний і впорядкований, сніданки і вечері подавались за розкладом. У нього була економка, повар і садівник. Як вони все організовували Максимові було байдуже. Єдине чого він вимагав, це точне виконання його розпоряджень. А щодо жіноцтва, то який дефіцит жіноцтва в нашому світі? Жінок так багато і вони такі різні і прекрасні, наче метелики в райському саду. Ото бери сачок і лови. Вибирай, яку хочеш. У Свідерського не було проблем з вибором. Жодна йому не відмовила. Якщо він виходив на лови, будьте певні, без «дичини» не повертався. Любили жінки Максима. Балували. І він платив їм тим же. Завжди був чесним і щедрим на компліменти і подарунки. Вмів розлучатися з жінками без образ. А з багатьма підтримував дружні стосунки і взагалі вмів допомагати жінкам. Вважав їх чудом природи, якому важко виживати у цьому чоловічому світі. Вже декілька років він мав постійну дівчину Соломію, яку поважав і любив поводити із нею час. Вечорами у чоловічих компаніях він часто жартував:

- Задумайтесь, панове, ну хто ви такі? Не задирайте так носи. Бог створив нас тільки для того, щоб ми берегли оцей вишуканий його мистецький скарб. Щоб ми захищали його, щоб тішили і леліяли. Ми просто жіноча прислуга! - і він голосно сміявся з тих, хто не розумів або не розділяв його точку зору.

- От побачите, Багінський, побачите, - звертався він до одного з найвпливовіших адвокатів у місті, - прилетить Ваш метелик і забере Вашу душу собі в кулачок і тоді ми подивимось на Вас.

  Багінський незадоволено червонів і неприємним голосом намагався запевнити товариство, що він щасливо одружений і не потребує ніяких таких «метеликів». Але товариство згадувало огрядну фігуру пані Багінської і щирим реготом підтримували Максима. Згодом Максим покірно вибачався перед адвокатом за те, що у веселу мить дозволив собі вольності і запевняв, що всі, хто знає пані Багінську, ні хвилини не сумнівається у словах адвоката. І тоді компанія сміялась іще голосніше і друзі жартівливо шпетили Свідерського. Але пан Багінський змирявся із ситуацією, його червоне від гніву лице розслаблялось і він приєднувався до компанії, яка починала дорікати Максиму, що він цькує порядних чоловіків і намагається  їх звернути із правильного шляху, тоді як сам безсовісно неодружений.

- Я скажу більше, дуже давно не одружений. Зверніть увагу, друзі! – підключався товариш Максима, пан Вольський, теж одружений керівник аудиторської фірми, - А як щебече про захист, про підтримку і допомогу жіноцтву!  Ви, шановний пане, хоч одну жінку прихистіть.

-Так, так, - вигукували чоловіки. – Нечуване зухвальство!

 І тоді Максим картинно покірно кланявся і сміючись, пригощав усіх випивкою або починав розповідати новий анекдот на тему стосунків.

  Щось давненько він не будоражив товариство. Давно вже не жартував з друзями і не влаштовував суперечок.  Життя потроху рухалось вперед. Племінник радував своїми успіхами і Максим довіряв йому все більш важливі справи з нерухомістю. В цьому році зробив собі додатковий вихідний і серед тижня вибирався в басейн, або у сауну з друзями, або на побачення із Солею. Життя балувало і Максим насолоджувався ним. Тітка Ульяна, правда, вже всі вуха пробурчала, що нема в домі господині. І вона була права. Але так не хотілося чоловікові руйнувати звичний уклад в домі. Всі вже звикли, все в порядку. А з’явиться нова жінка, навіть найвихованіша, і почне все перевертати на свій лад. Одного дня, можливо, він і зважиться на зміни, але потім, колись потім.

Коли в його житті з’явилась Соля, він все більше схилявся до думки, що така, як вона зможе балансувати на межі спільних інтересів. Все частіше йому спадало на думку привести її до себе додому у якості господині. Але щось заважало прийняти остаточне рішення. Якби вона потребувала захисту і підтримки. Або, якби вона була слабкою і ранимою. Можливо тоді він би зважився, та би мовити, із благородних почуттів …хоча. Ні. Не зважився б він. Соломія усім задоволена, як йому здавалось. Іноді вона зникала, а потім з’являлась знову, не даючи пояснень. Максим поважав особисте життя красуні і ніколи не допитувався. Підозрював, що жінка, як і він, перебуває у пошуку чогось чудового. А тому не питав і не засуджував. Зрештою, вона вільна людина. Більше того, Соломія мала свій бізнес і своє життя. Вони іноді перетинались, щоб приємно провести час. Соломія була жінкою з фантазією, а Максим був ще той дамський угодник, а тому час разом спливав приємно і непомітно. Але, як не крути, душа прагнула чогось незвичайного, хотілось хвилюватись і навіть страждати від кохання. Хоча останнє, мабуть, то вже недосяжне почуття для чоловіка Максимового віку.

   - Милочко, я наполягаю, припинімо цю суперечку. Дім, як рай, живіть собі спокійно. Чому ми постійно повертаємось до цієї теми? Це чоловік тебе накручує? Ти розумієш, що він не зможе забезпечити тобі такі умови. Власний повар, садівник. Доню, схаменись. Де ти знайдеш такі умови? Чи може ви житимете в п’ятизірковому готелі? Тоді я не заперечуватиму, – гримів Максим на всю вітальню.

     Навпроти нього на італійській софі незворушно сиділа його дочка Мила і спокійно слухала батьківську гнівну тираду. Вона звичним рухом поправляла кучерик, що вибивався із строгої зачіски і мовчала.