Частина третя. Дивне знайомство.

       На наступний день вечері вдома Соломія довго обмірковувала ситуацію, що склалася у них з Максимом завдяки Милочці. Татова доня, сама того не підозрюючи, зробила Солі велетенську послугу. Хоча, Солі здавалося, що скажи вона вчора хоч слово про заміжжя, Максим би і без Милочкиних викрутасів не відмовив. Вчора він був дуже дивним. Якийсь збуджений і наче поспішав кудись. Соля каялась, що не сказала про заміжжя. Зараз у спокійних умовах в улюбленому кріслі і з келихом улюбленого мохіто вона ясно бачила, що прогавила чудовий момент. Як же вона, виявляється комплексує! Стільки років чекала освідчення, але уявляла його завжди однаково. Він робить пропозицію, квіти, обручка, поцілунок, бла бла бла… І ні разу в її змучену чеканням уяву не прийшла ідея самій зробити перший крок. І от вчора все відбувалось настільки швидко і не нормально, що можна було б сміливо говорити про заміжжя, виставивши себе просто рятівницею Максима. І була ж можливість все перевернути в жарт, якби Максим зреагував негативно. Прогавила. Вона справді прогавила чудовий шанс і шкодувала про це. Хто за в якому настрої буде Максим наступного дня. Ні, вона не може собі дозволити гаяти час.

Соломія швиденько взяла телефон і набрала номер коханого.

Одного дня Максим прокинувся раніше ніж завжди і йому захотілось пробігти ранковими вуличками району і вдихнути мокрого осіннього повітря. Бажання було таке нав’язливе, що, навіть не випивши кави, він встрибнув у кросівки і вийшов за хвіртку. Було прохолодно і сиро. Максим машинально намацав у кишені улюблені полуничні льодяники. "Лишні пусті солодкі калорії",сказала б Соля. Але йому подобались вони. Якусь мить він вагався, бо зовні виявилось не так комфортно, як здавалося із вікна, але все ж таки рушив неквапливою ходою вздовж вулиці. Сьогодні був важливий день. Адам вирушав у своє перше закордонне відрядження і Максим відчутно хвилювався. Він звик, що Адам завжди на відстані телефонного дзвінка, але потрібно було потроху відпускати хлопця від себе. От адаптується племінник до таких перельотів, тоді Максим зможе собі дозволити гарно відпочити і відвідати Індію, Перу чи Аляску. Він завжди мріяв про це, але робота завжди зупиняла. Виявилось, що жодного разу вона не випустила його із своїх лещат за усі ці роки. Але воля близько. Адам звільнить його від усіє цієї метушні і тоді, Максим зможе навчитись медитувати і нарешті зробить найкраще фото в історії фотографії. Згадавши цю свою юнацьку мрію він мимоволі посміхнувся. От чого ото в юності так хочеться у всьому бути першим?

   Неквапливо йдучи Максим помітив, що легковик, який повільно рухався вулицею йому назустріч, почав якось дивно звертати на пішохідну доріжку. Чоловік зупинився і почав спостерігати за машиною. Хтось сидів на водійському кріслі, але розгледіти було важко. Авто вже майже з’їхало з дороги, але не зупинялось і почало незграбно виїжджати на клумбу. Щось сталося з водієм, зметикував чоловік. Він кинувся до легковика, швидко відчинив двері біля водія і зупинив автомобіль. На водійському кріслі напівлежала непритомна молода дівчина. Максим на секунду закляк, а потім почав її трусити за плече:

-Беато, Беаточко! Що з тобою? – вигукнув він мимоволі і тут же зрозумів, що сказав дурницю. Молода дівчина відкрила очі і на Максима глянула зовсім не Беата і це було не дивно. Дивною була тільки реакція Максима, якої він і сам від себе не чекав.

-Беата? – повільно мовила дівчина, -Хто це?

-Ви-вибачте, - заїкаючись мовив чоловік, - я сплутав Вас із іншою. Що з вами сталось, ви ледве не втрапили в аварію. Добре що вулиця пуста.

-Мені так погано, - ледве вимовила дівчина. – цукор…я забула випити ліки.

- Цукор, - вигукнув Максим, -Вам потрібен цукор? У мене немає. Але є цукерки? Не хочете?

Швидко дістаючи із кишені полуничні льодяники він помітив, що у нього дрібно тремтять руки. З огляду на те, що дівчина ніяк не реагувала, він взяв пальцями льодяник і звелів їй відкрити рота. Дівчина слухняно взяла цукерку і затихла зовсім. Через хвилину Максим почав нервувати і нарешті згадав, що необхідно викликати швидку. «Я абсолютно не готовий до таких стресових ситуацій. Ох, ох! Та ти старієш, Максиме», - подумки розмовляв він із собою. Дівчина розплющила очі і все ще достатньо відчужено розглядала його обличчя. Ще хвилин за 5 її погляд став більш усвідомлений і вона посміхнулась Максимові. Дівчина була молода і дуже бліда. ЇЇ  кучеряве волосся зміями вилося по її плечах. Світлі сірі очі дивились невинно і засмучено. Саме через її волосся Максим так неадекватно відреагував. Воно було пишне і кучеряве і темне аж чорне. Це було найпрекрасніше волосся на світі і Максим мимоволі погладив одне пасмочко.

- Ну, як Ви? Вам краще? – стурбовано заглядав він у вічі дівчині. - Може принести води? У мене немає, але я живу тут поряд і..

- Вода є в бардачку, - слабким голосом відповіла незнайомка, - можете дістати?

- Так, так, звичайно, - заметушився чоловік.

   А хвилин за десять у дівчини з’явився рум’янець і заблищали очі. Вона ніби ожила. Вона пила воду і смоктала вже другий полуничний льодяник і розповідала, що звуть її Божена і вона приїхала до Львова, бо у неї тут подруга. А сама вона із Ужгорода. Коли приїхала швидка, то дівчина вперто не погоджувалась їхати в лікарню, аж доки Максим не пообіцяв, що от зараз же візьме свій автомобіль і поїде прямо за нею.

- Не можна нехтувати здоров’ям, Божено!

- Але ж я сама винна. Нічого страшного не сталось. Якби я вчасно прийняла ліки, то проблема б не виникла.