Кіт-охоронець

     Цю руду налякану морду вони підібрали в Чабанах під Києвом, куди їм вдалося виїхати зі столиці на початку війни. Добре, що знайшлися добрі люди, які їх там прихистили. Так, було страшно, адже вибухи лунали досить часто.

    Йому, маленькому, теж було страшно. Він опинився на вулиці зимою без їжі. Де його господарі - було невідомо, та кожному, хто його бачив, одразу ставало зрозуміло, що це породистий молодий кіт.

    Одного дня рудий прийшов під двері будинку, де вони перебували. Йому дозволили увійти. Він був надзвичайно голодний, тож накинувся на їжу. Люди назвали його Мілою, бо подумали, що то кицька, либонь, по морді визначили, бо кіт був дуже пухнастим, тож під хвостом стать тварини не проглядалася, та, по правді кажучи, їм було зовсім не до кота. Годували, та й годі, та все бігали в підвал ховатися від вибухів. Тут би живими лишитися!

А згодом, коли вдалося звідти вибратися у рідне село, то кота прихопили з собою, бо прикипіли до нього всією душею, особливо діти. Всю дорогу кіт спав на руках, навіть не їв. Виявляється у котів теж стрес буває. День по приїзду теж спав та майже не їв і в момент повного котячого розслаблення їхня родичка вирішила перевірити, чи то справді кішка, бо Міла поводила себе як кіт. Підозри виявилася справедливими й в густій шерсті знайшлися всі ознаки кота. Тож Міла була перейменована в Пушика, Пуха, Рижого, називали, хто як хотів. А кіт відкликався на всі клички, потроху освоївся, почав гуляти, битися з сусідськими котами, навчився полювати, одним словом – господар. А найголовніше у кота пройшов стрес і він поволі почав забувати, що таке вибухи. Та людей він все одно трохи сторонився й не зовсім довіряв, але згодом звик і прив’язався до них всім своїм котячим серцем.

    В кінці літа люди прийняли рішення повернутися до столиці, бо в селі добре, та у хлопця починалося очне навчання у школі, у дівчини – в університеті, але онлайн, а їхня матір знайшла роботу, бо війна війною, а жити на щось треба. Для кота придбали переноску і поїхали. Кіт верещав всю дорогу просто несамовито, не розумів, що відбувається, а можливо, відчував небезпеку.

   Деякий час жили відносно спокійно, кіт облаштувався на новому місці, потрохи набирав вагу, аж поки знову не почали лунати вибухи. А ось тут кіт проявив свої котячі екстрасенсорні здібності. За деякий час до «прильотів» у їхній район або, коли просто над будинком пролітала ракета, кіт починав метатися по квартирі, непокоїтися. А потім ховався під дубове ліжко у спальні і його звідти не можна було дістати. Якщо це все мало трапитися в інших районах – кіт поводився абсолютно спокійно. Кіт, таким чином, попереджав господарів про небезпеку. Отак рудий котик став янголом-охоронцем для сім’ї, яка його прихистила.