Розділ 12

– Тільки нешвидко! Добре? – випалюю, і Артем усміхається. Подає мені шолом, а інший собі залишає. Тільки от я не знаю, як його одягати.

– Давай допоможу, – Артем вправно одягає шолом мені на голову і піднімає скло. Кілька секунд невідривно дивиться мені в очі, а тоді додає: – Тільки тримайся міцно. Не хочу тебе загубити. 

Опускає скло і також одягає шолом. Сідає на мотоцикл першим і впевнено хапається руками за кермо. Я досі вагаюсь і не знаю, чи варто так ризикувати. Це ж доведеться обхопити торс Артема своїми ногами та руками… 

– Так ти їдеш, чи ні? – кричить Артем, а я повертаюсь у реальність. Доводиться ще підняти сукню, щоб було зручно сидіти, і тепер мої голі ноги по обидва боки він Артема. – Тримайся міцно, кицю! 

Фиркаю і таки огортаю своїми руками його талію. Мотоцикл починає гарчати, а тоді зривається з місця. Миттєво мій захват стає міцнішим і тепер мене кліщами від Артема не відірвати. 

– Ну як? – чую, як він кричить, і розумію, що не все так страшно, як мені здавалося. Я не можу сконцентруватись на чомусь одному, тому що їдемо ми дуже швидко і будинки та інші автомобілі здаються розмазаною плямою. 

– Круто! – кричу, і це правда. Хто б міг подумати, що їзда на мотоциклі може добряче провітрити мої мізки. Навіть про Артема забуваю, який досі поруч. Зате з'являється сильне бажання намалювати нас у цей момент. Я просто уявляю нашу пару збоку, і ця картинка здається мені дуже захопливою. 

Не знаю, скільки часу триває поїздка, але мені цього мало. Мотоцикл спускається на підземну стоянку і зупиняється поруч з автівкою Артема. Він першим знімає шолом, вішає його на кермо і торкається пальцями моєї голої ноги. Моя реакція не змушує себе чекати, і я б’ю його долонею по зухвалій кінцівці. 

– Гей! Я просто хотів перевірити, чи не замерзла ти! – випалює і першим злізає з мотоцикла. Тягнеться до мене руками та стягує шолом. Навіть думати не хочу, як зараз виглядаю, але емоції все одно б’ють через край. – Як враження?

– Я в захваті! – випалюю все ще верхи на мотоциклі. – Тепер також хочу навчитись ним керувати. 

– Оце вже ні! – вигукує Артем. – З твоїм норовом можна без голови залишитися. 

– Гей! – кричу і хочу вдарити його в плече, але Артем діє на випередження і, схопивши за руку, тягне мене на себе. Хапає за талію і знімає з мотоцикла. 

Уже за мить мої ноги на асфальті, а руки – на плечах в Артема. Так і стоїмо, спопеляючи поглядом одне одного. 

– Може, вже підемо? – питаю, трохи збентежена від його прямого погляду. 

– Так не терпиться побачити мою квартиру? Хочеш освіжити спогади про перший візит сюди? – він усміхається, а от мені щось зовсім несмішно.

– Хочу зняти цю кляту сукню і… – тільки зараз згадую, що всі мої речі вдома залишилися. Схоже, знімати сукню ще зарано. Переодягнутись не вийде. 

– І що? Я заінтригований, – нетерпляче питає Артем. 

– І спалити її, щоб і сліду не лишилося! – випалюю сердито і відштовхую Артема. 

Йду до ліфта і точно знаю, що він йде за мною. Заходжу першою, і чоловік стає поруч. Саме він натискає кнопку з потрібним номером, а я намагаюсь вдавати, що його тут немає. 

– Прошу, – Артем пропускає мене у квартиру першою, і я вмикаю всюди світло. З мого останнього візиту сюди нічого не змінилося. Хоча не скажу, що в ту ніч сильно цікавилась інтер’єром.

– Кімнату мою покажеш? – питаю, і Артем киває. При цьому задоволений такий, наче чергову підставу приготував. 

Йдемо коридором, і він відчиняє двері кімнати, де ми з ним переспали. Переступаю поріг і помічаю свою сумку біля ліжка. Нічого собі оперативність! Мої речі прибули сюди раніше, ніж я сама! 

– Це ж твоя кімната! – кажу до Артема, який стоїть біля дверей і підпирає їх спиною. 

– Моя, – киває. 

– А моя де? Я не буду спати з тобою!

– Так у тебе вибору немає, – хмикає. – Спальня у цій квартирі лише одна. 

– Круто! – кажу і знімаю з ліжка одну подушку, а тоді кидаю до ніг Артема. – Тоді ти будеш спати на підлозі! 

– З якого це дива? – Артем нахиляється, піднімає подушку і кидає в мене. Лише в останній момент встигаю її спіймати. – Я спатиму на ліжку. Воно велике, обоє помістимось. А якщо ти проти – сама на підлозі й лягай!

От придурок! Невже він реально думає, що я здамся? Ні, не тут-то було! На підлозі – так на підлозі! 

– Я в душ! – заявляє Артем. Мабуть, розуміє: краще змитися, щоб я власноруч його не прибила. – Ще один спальний комплект у шафі. 

Він підморгує мені і йде, а я показую язика зачиненим дверям і йду до шафи на пошуки ще однієї ковдри. Якщо так подумати, то ліжко тут просто велетенське. Ми з Артемом можемо удвох на ньому спокійно поміститися, але я не готова здаватись і лягати поруч з ним. Краще на підлозі мучитись буду, але гордість моя зі мною залишиться. 

Спочатку розстелюю плед, щоб м’якше було, а тоді кидаю подушку і ковдру. Все ще сподіваюсь, що в глибинах душі мого чоловіка прокинеться сумління і він сам ляже на підлозі, а мені поступиться ліжком. Так, це щось на межі фантастики, але все ж… 

Дістаю з сумки домашні штани і футболку та чекаю повернення Артема. Також хочу в душ,  щоб нарешті змити цю тонну макіяжу з обличчя.