Розділ 10

Прокидаюсь від надокучливого дзвінка телефону. Не розумію, кому там не йметься так рано, і готова розбити цей клятий ґаджет об стіну, лиш би він замовк. 

– Та що таке?! – чую зовсім поруч хриплий і невдоволений голос Артема та дуже сподіваюсь, що він мені просто сниться. – Алло! Чого тобі?

Та ні, не сниться. Це Артему хтось телефонує, і, поки він слухає співрозмовника, я вдаю, що досі сплю. 

Здається, у мене вселилась якась інша людина, якій наплювати на власну гідність! Ну як я могла вдруге повторити ту ж помилку?! Добре, першого разу я напилась і захотіла зробити щось божевільне. А що цього разу? Як пояснити те, що знову провела ніч з Артемом? 

– Я зрозумів, – голос мого майже чоловіка повертає мене в реальність.

Міцно жмурюсь, вдаючи, що сплю, але, коли губи Артема торкаються мого вуха і він шепоче: я знаю, що ти не спиш – обличчя спалахує, повністю видаючи мене. 

– Тримай дистанцію! – бурчу і різко сідаю, прикриваючи голе тіло ковдрою. 

– Не варто приховувати ось це, – Артем задоволено киває на мою руку, що тримає ковдру. – Я уже все там бачив. І не тільки бачив.

– Та замовкни ти! – кричу і хапаю іншою рукою ковдру. Кидаю її в Артема, але йому вдається вчасно її спіймати. Артем регоче, а я скаженію.

Маю визнати, що зранку він шалено милий. Волосся скуйовджене, очі сонні. Ну просто красень, коли я, мабуть, на мегеру схожа. 

– Телефонувала моя мама, – Артем встає з ліжка і, повністю голий, потягується. Зажмурююсь, щоб не розглядати його, але в глибині душі розумію, що хочу підглянути. Ну точно божевільна! – Якщо тобі цікаво, то через годину у нас розпис.

– Що?! – кричу так, що мене, мабуть, чути до першого поверху. Хапаю телефон з тумби та розумію, що він вимкнувся. – Батько мене вб'є. І мама заодно.

Встаю з ліжка, все ще прикриваючись ковдрою, і починаю збирати свої речі. 

– Сподіваюсь, що тебе вже тут не буде, коли я вийду! – кричу і замикаюсь у ванній кімнаті. 

Розумію, що часу на душ немає, тому вмиваю обличчя та одягаюсь. Волосся збираю у пучок і кілька разів глибоко вдихаю перед тим, як залишити кімнату. 

Виглядаю у спальню, але Артема не видно. Дуже сподіваюсь, що він поїхав, і, радісна, прямую на кухню. Та щастя моє недовго триває, тому що Артем досі тут. І не один, а з Кірою, яка повернулась у свою квартиру. 

– Кіро, я все поясню, – випалюю. Мені соромно за те, що квартира подруги стала місцем для заняття сексом. 

– Не парся. Твій наречений уже все пояснив, – хмикає і підморгує задоволеному Артему. 

– Я просила тебе валити звідси! – кажу, не підбираючи слів. 

– Як негарно, кицю. Сьогодні ми подружжям станемо, а ти так мене ображаєш, – вдає, що ображається Артем. – Я думав, що дівчата після хорошого сексу стають кішечками, але у тебе все навпаки. Тобі не сподобалося?

– Сподобалося! – автоматично випалюю і затуляю собі рота, але вже пізно. Кіра прискає в кулак, а Артем переможно усміхається. – Але не варто радіти, котику. Просто поки що не було з ким порівнювати. 

– Що означає “поки що”? – гиркає Артем, і його хорошого настрою як не було.

– Так, наречені, досить! – втручається Кіра. – Артеме, тобі дійсно варто піти, а я поки наречену вгамую. Єво, ти ж зовсім не готова до весілля.

Я і сама це розумію. Мама мене вб'є!

– До зустрічі, кицю! Чекатиму тебе біля вівтаря! – кричить Артем і зникає в коридорі. Гримають двері, і я полегшено видихаю. 

– Ви такі милі, – хмикає Кіра. – Ми з Каріною побилися об заклад, чи буде у вас цієї ночі секс. Я сказала, що буде. Я ж виграла, правда?

– Виграла, – зітхаю. – Не розумію, як це сталося. Я знову наступила на ті ж граблі. 

– Я тебе розумію, Єво. Артем шалено сексуальний. Тут важко втриматись, – підтримує мене Кіра. – Так, розмови – це, звісно, добре, але ти реально спізнюєшся. 

– Точно! – схоплююсь і міцно обіймаю подругу. – Зустрінемось на весіллі!

– Тримайся, Єво! Це буде незабутнє весілля!

Дуже хочу, щоб слова подруги не справдилися. Не треба мені незабутнього весілля. Хочу лише одного – щоб усе це якнайшвидше закінчилося!

Їду додому, наче на страту. На годиннику десята ранку, а я на відьму схожа. Залишаю автівку біля будинку і біжу всередину. Тільки-но переступаю поріг, як на мене звалюється гнів власного батька. І коли я кажу звалюється, то зовсім не жартую. 

Він б'є мене долонею по обличчю. Боляче і дуже неприємно. Хапаюсь рукою за місце удару і намагаюсь стримати сльози, які ось-ось хлинуть з очей. 

– Де тебе носило? – гиркає. – Вирішила зірвати весілля? 

– Я була з…

– Мене це не цікавить! – карбує. – Йди у кімнату і збирайся! Якщо запізнимось – дістанеш ще!

Я більше нічого не хочу пояснювати. Йду сходами на другий поверх і ковтаю сльози. Мені боляче, але не фізично. Морально роз'їдає зсередини. 

– Де ти була? – невдоволено питає мама, коли з'являюсь на порозі власної кімнати. Тут, окрім неї, ще дві дівчини з салону краси. Вони приїхали, щоб зробити з мене красуню. 

– Немає значення, – бурчу.