Розділ 8

– Сто доларів!

– Двісті! 

– П'ятсот! 

У мене очі на лоба лізуть, коли чоловіки один наперед одного починають кричати суми. Щось мені підказує, що не останню роль у такому бажанні відіграла моя сукня… 

– Тисяча! – кричить Артем, і я здивовано витріщаюсь на нього. Не можу второпати, навіщо йому це. Невже так сильно не хоче, щоб я пішла на вечерю з іншим чоловіком? 

– Дві! – чую голос Максима – і в залі починають голосно аплодувати. 

– Дві п'ятсот! – кричить чоловік років сорока, але Артем не дає йому шансів на виграш.

– Три! 

– П'ять! – знову втручається Максим і підморгує мені з першого ряду. Я не розумію, навіщо йому це побачення. Це ж треба стільки грошей віддати. Так, на хорошу справу, але все ж.

– Це все? – питає Ліза. – Більше не буде?

– Десять! – кричить Артем – і в мене подих перехоплює. Здається, не тільки в мене, тому що Ліза також здивована та розгублена. Хіба могла вона подумати, що все дійде до такого? 

Мені здається, що це кінець. Остання ставка за Артемом, тому не думаю, що Максим не буде витрачати стільки грошей, щоб провести зі мною кілька годин. Чи буде?

– П'ятнадцять! – кричить і швидко виходить на сцену. – Думаю, що на цьому можна закінчувати. 

Макс бере мене за руку і веде за собою вниз. Гості перешіптуються і явно перебувають у розгубленості. Та що там гості, я сама не розумію, що відбувається!

– Це нечесно! – практично біля виходу нас зупиняє Артем. Він хапає мене за іншу руку і роздратовано розглядає Макса.

– Вчись програвати, братику! – хмикає Макс. – Пропустиш нас? Все-таки я величезну суму за цю вечерю заплатив. Не хочу дарма гаяти час. 

Якщо Артем і не хоче відпускати нас, та все одно відступає. Мабуть, розуміє, що влаштовувати сцену немає сенсу.

– Артеме, твоя черга! – до нас наближається Ліза і широко усміхається. Ну, звісно, вона і подумати не могла, що можна заробити таку суму за один вечір. 

– Я не хочу! – цідить. 

– Але ж ми домовлялися… 

– Давай, братику. Сумніваюсь, що хтось дасть за тебе більш як сто баксів, але це також непогано. 

Макс відкрито провокує Артема, і я не можу второпати, чому так. Вони ж брати! 

Артем клює на цей гачок і таки погоджується взяти участь в аукціоні. Мені цікаво, хто купить вечерю з ним і за скільки, але Макс так поспішає залишити ресторан, що у мене не виходить поглянути, як все це буде виглядати. 

– Тобі не шкода такої великої суми? – питаю, коли сідаємо у величезний позашляховик Макса.

– Я з самого початку планував віддати її на благодійність, щоб маму підтримати. Хто міг знати, що ці гроші допоможуть мені гарно провести вечір.

– Ти дійсно думаєш, що він мине гарно? – хмикаю. 

– Сподіваюсь на це, – усміхається. – Куди поїдемо, Єво? Яка кухня тобі подобається?

– Італійська, – відповідаю, не задумуючись.

Макс киває, і вже через десять хвилин ми заходимо в ресторан італійської кухні. Займаємо столик біля вікна і робимо замовлення. 

– Тобі подобається Артем? – питає, поки чекаємо на свої страви. 

– Я не зобов'язана відповідати, – кажу спокійно.

– Мій брат ще той самозакоханий засранець. Він не любить, коли забирають його іграшки, тому біситься. 

– Я не його іграшка, – відповідаю. 

– Дійсно так думаєш? – усміхається.

– Так, – киваю. – Іграшка мовчить і виконує те, що скажуть, а я мовчати не збираюсь. Артем дійсно занадто високої думки про себе, але здаватись йому я не буду.

– Правильно, Єво. Ти молодець, – киває Макс.

Я не знаю, чи дійсно він підтримує мене, чи веде якусь свою гру, та хай там як – залишаюсь при своїй думці. 

Коли приносять їжу, перемикаюсь на неї та забуваю про все на світі. Треба заїсти стрес, то чому не скористатися такою хорошою можливістю? 

– Ну ні!  – бурчить Макс, дивлячись мені за спину. – Це що, жарт такий? 

– Що таке? – не розумію реакції Макса, тому озираюсь назад і починаю розуміти.

До нас прямує Артем з переможним виразом обличчя, а поруч з ним – ефектна білявка в червоній сукні. 

– Схоже, це сама доля привела нас в той самий ресторан, де і ви, – заявляє, зупинившись біля столика. – Не проти, якщо ми складемо вам компанію?

– Артеме, я думала, що ми удвох залишимось, – дує качині губи білявка.

– Разом веселіше буде, – заявляє мій наречений. – Правда, Єво?

І що мені йому відповісти? Щоб валив під три чорти зі своєю подружкою? Але ж для неї треба дотримуватись легенди, що ми щасливі та закохані, тому…

– Звісно, Артемчику! Приєднуйтесь до нас!

Від мого “Артемчику” у нареченого сіпається око, а Макс хмикає собі під ніс. Невже я переборщила? Хоча… так навіть краще. Щоб Артемчик не розслаблявся.