Розділ 7

Я справді сподівалася їхати мовчки, тому що бажання говорити немає, але Артем думає інакше і вирішує завалити мене питаннями. 

– Скоро новий навчальний рік. Твій батько говорив, що ти на останньому курсі універу. Плануєш його закінчувати?

– Звісно. Я що, дарма стільки років навчалася? – дивуюсь. 

– Взагалі не розумію, навіщо тобі це. Спочатку татко забезпечував, тепер цей обов'язок на мої плечі ляже. 

– Не хвилюйся. Не ляже, – фиркаю. – Я планую працювати.

– Серйозно? – не розумію, чому Артем так сильно дивується. Ніколи не бачив дівчину, яка хоче працювати? – І що це буде? Магазин? А може, каса супермаркету? 

Розумію, що Артем хоче мене дістати. Він досі не вірить, що я справді хочу працювати, а я не хочу щось йому доводити. Насправді працювати за спеціальністю я не буду. Економіка – це далеко не те, що мене цікавить. Просто коли я повинна була вирішити, куди йти навчатись, цей вибір зробив за мене тато. І не тільки цей.

Добре те, що людина я здібна і навіть економіка дається мені легко. Але… душа моя лежить до малювання. Я хочу, як і тітка, бути художницею, влаштовувати виставки та спілкуватися з розумними людьми, які також цим живуть. 

– Щось довго ти думаєш над моїм питанням, – вривається у мої думки голос Артема, і тільки зараз до мене доходить, що я зовсім про нього забула. 

– Замислилась просто, – кажу. – Розкажи краще, що це за захід і чому ми маємо там бути. 

– Його влаштовує моя тітка. Сестра мого батька. У неї є свій благодійний фонд і сьогодні вона хоче провести аукціон, щоб зібрати більше грошей на допомогу хворим дітям, – пояснює Артем.

– Нічого собі, – чесно кажучи, я здивована. Готова навіть взяти участь в аукціоні та віддати діткам трохи таткових грошенят. 

– Чому голос здивований? Не думала, що моя родина займається чимось подібним? 

– Чесно кажучи, ні, – відповідаю. – Це дійсно приємне відкриття. У мене є тітка, моя хрещена. Так от, вона художниця і також часто проводить різні виставки, щоб зібрати гроші для тих, хто їх потребує. Я такими людьми захоплююсь і дуже хочу на все це зблизька подивитися. 

Не знаю, що так діє на Артема – моя запальна промова чи щось інше, але він більше нічого не питає. Їдемо мовчки ще хвилин п’ять, а коли він паркує автомобіль біля ресторану, я першою залишаю салон і чекаю на Артема біля капота. 

Коли він наближається, бере мою руку у свою, і ми разом йдемо до входу. Цікаво, як ми виглядаємо збоку. Мабуть, ефектно. Принаймні мені так здається. І якщо спочатку я не хотіла їхати на це дійство, то зараз з нетерпінням чекаю, коли ж побачу тітку Артема. 

Всередині дуже багато людей. Грає музика, гості п'ють шампанське і розмовляють. Начебто звичайна тусовка багатіїв, але тепер я знаю, що все зовсім не так. 

– Ну нарешті! – чую жіночий голос за спиною, і вже за мить поруч з нами зупиняється жінка зі світлим волоссям та гарними зеленими очима, як в Артема. – Привіт, Єво! Мене Ліза звати.

– Дуже приємно з вами познайомитися, – тисну їй руку і відчуваю, що ця жінка хороша. Просто її енергетика дуже світла та чиста. 

– Артеме, твоя наречена – справжній ангел, – Ліза робить мені комплімент, який сам Артем не оцінює. Він фиркає собі під ніс та опускає руку мені на талію. Краще сказати – на спину, туди, де нічого немає… 

Реакція мого нареченого доволі цікава. Він завмирає і нахиляється, щоб на власні очі глянути, що не так з моєю сукнею. Коли розуміє все, знову стає рівно й іншою рукою потирає своє підборіддя. 

– О, так, Лізо! Моя Єва – ще той ангел…

Тепер вже я заледве стримую фиркання, а ще борюсь з бажанням скинути руку Артема з моєї голої спини. У мене таке враження, що він тепер не відлипне від мене. 

– Єво, я хочу познайомити тебе зі своїм сином. Це він допоміг мені все це організувати. Треба лише знайти його серед гостей, – Ліза шукає поглядом свого сина, а мені стає цікаво, як виглядає двоюрідний брат Артема. Хочу вірити, що він вихований та приємний у спілкуванні. Не те, що мій наречений. 

– Он він! – говорить Артем не надто радісно, і я помічаю, як до нас наближається… той самий хлопець зі стоянки!

Завмираю розгублено і дуже сподіваюсь, що він уже встиг забути все, що я йому в пориві злості говорила. 

– Максиме, познайомся з Євою – нареченою Артема, – представляє мене Ліза. Зніяковіло усміхаюсь, а от сам Максим радісно усміхається.

– Яка зустріч! – хмикає. – Отже, ти про мого брата говорила. Артеме, не знав, що у тебе проблеми з законом. 

– Які проблеми? Ти що верзеш? – не може второпати мій наречений.

– Ну як які? Я вже встиг познайомитися з твоєю дівчиною, і вона сказала, що у неї наречений є, але він бандит. А ще вона дуже його кохає. Правда ж, Єво?

От придурок! Ну хіба можна так людей підставляти? Я це запам'ятаю!

Ліза починає сміятися в кулак, а Артем здивовано на мене витріщається. І що тут сказати? Як пояснити свої слова?

– Щоб ти знав, це чудовий спосіб позбутися надокучливих кавалерів, – кажу. – Ти ж злякався, коли про бандита почув, хіба не так?