Розділ 6

– Яка розкішна сукня, – видихає Кіра, розглядаючи фото на екрані мого телефону. – Ти наче принцеса в ній.

– Уявляю вираз обличчя Артема, коли він тебе побачить, – хмикає Каріна. – Ти коли її одягала, уявляла вас разом? 

– Ще чого! – фиркаю. – Нічого я не уявляла. До речі, Артем хотів зустрітися, але я його відшила. Знову про щось поговорити хоче. Ще встигнемо наговоритись, коли під одним дахом жити будемо!

– Ти впевнена, що відшила його? – якось дивно усміхається Кіра і киває мені за спину. Не треба бути екстрасенсом, щоб зрозуміти – нічого хорошого я там не побачу.

– Привіт, дами! – чую голос Артема й напружуюсь. Як він мене знайшов?! – Привіт, втікачко!

Коли Артем нахиляється і цілує мене в щоку, таке відчуття складається, що зараз я просто вибухну. Для кого ця кінокомедія? Мої подруги чудово знають, що коханням між нами й не пахне! 

– Привіт, Артеме! – широко усміхаються подруги, і Кіра першою вмикається у гру. – Хочеш скласти нам компанію? 

– Якщо чесно, мені треба з Євою поговорити. Це важливо, – заявляє винним голосом. – Ви не образитесь, якщо ми удвох залишимось?

– Звісно, ні! – заявляє Каріна і хапає Кіру за руку. – Ми якраз на шопінг збиралися. Треба купити гарні сукні на ваше весілля. 

– Молодці! – Артем усміхається, а мої подруги миттєво тануть. Зрадниці!

Коли вони йдуть, Артем сідає навпроти мене. Замовляє собі каву без цукру і прискіпливо мене розглядає.

– Як ти мене знайшов? – питаю прямо. – Спочатку на дорозі, тепер тут! 

– У мене свої методи є, – усміхається. Офіціант приносить йому каву, і Артем робить ковток. Сьогодні він одягнений у світлі джинси, білу футболку та блакитний піджак із закатаними рукавами. Ну просто мрія будь-якої дівчини. 

– Цікаво дізнатися – які?

– Нехай це залишиться моєю маленькою таємницею, – заявляє. 

– Про що ти хотів поговорити? – розумію, що правди від нього не дочекаюсь, тому переводжу тему. 

Артем відкидається на спинку дивана, дістає з піджака коробку і кладе на стіл поруч зі мною. 

– Для початку одягни це, – киває на коробку. – Моя наречена не може розгулювати без обручки.

Відкриваю коробку і спантеличено розглядаю неймовірно гарний перстень. Не хочу, щоб Артем зрозумів мої емоції, але приховати їх доволі важко. 

– Допомогти одягнути? – усміхається.

– Я сама, – фиркаю і натягую обручку на палець. Дивує те, що підходить вона ідеально. – Що далі? 

– Після весілля ми будемо жити в моїй квартирі. Якщо маєш бажання, сьогодні-завтра проведу тобі екскурсію і віддам ключі, щоб ти мала можливість перевезти свої речі. 

– Добре, – киваю. 

– Так просто? І не буде заперечень? – дивується. 

– А що це дасть? – знизую плечима. 

– Твоя поступливість мене лякає, – хмикає. – У чому підступ?

– Немає підступів. Все одно жити разом нам доведеться. Навіщо робити з цього трагедію?

 – Добре, що ти це розумієш, – усміхається. – Ну й останнє. Завтра ми з тобою йдемо на благодійний вечір. Це буде наш перший вихід у світ як пари. Одягнись гарно. 

– Як скажеш, – фиркаю і цю останню фразу занотовую у свій уявний чорний список: 

Ти сам напросився, Артеме!

– І знову ти погоджуєшся, – Артем явно здивований. – Приємно, що ти дорослішаєш, Єво. А то мені здалося, що маю справу з п'ятикласницею. 

Чого?! Він що, взагалі страх втратив?

Ох, скільки ж сили доводиться докласти, щоб моє обличчя не перекосилось від злості. Натомість усміхаюсь і підводжусь на ноги. І при цьому не забуваю ще одну фразу додати в чорний список:

Ти договорився, Артеме! Начувайся тепер!

– Мені вже час. Треба ще сукню гарну купити, – кажу і чекаю, поки Артем також підніметься.

– Про спокусливу білизну також не забудь, – нахиляється до мого вуха і шепоче. 

– Не забуду, – усміхаюсь і торкаюсь пальчиками плеча Артема. Його погляд миттєво темніє, а я подумки потираю руки. – Тільки не факт, що ти її побачиш. 

Відступаю від нього і швидко прямую до виходу. Відчуваю на собі погляд Артема та усміхаюсь. Невже він реально думає, що мене можна перемогти словесно? 

Я все пам'ятаю! І про одяг, і про п'ятикласницю. Завтра подивимось, хто з нас краще вміє мстити. Ображена жінка – це як стихійне лихо. Мені навіть шкода свого майбутнього чоловіка. Не сильно, але… трошки є.

Доводиться знову кликати на допомогу подруг. А оскільки вони якраз у торговому центрі, їду одразу до них. Емоційно розповідаю про розмову з Артемом, і ні, щоб вони мене підтримали – регочуть чомусь.

– Ти образилася на п'ятикласницю? – питає Кіра.

– А ти б не образилася? – фиркаю. 

– Не хвилюйся, подруго! – підтримує мене Каріна. – Ми тобі таку сукню підберемо, що Артем швидко забере свої слова назад. 

Мої подруги слів на вітер не кидають точно так само, як я. Тому до вибору сукні підходимо з усією серйозністю. І до білизни також. В результаті обираємо сукню чорного кольору довжиною до п'ят і з повністю відкритою спиною. Це така собі родзинка і приємний бонус для очей мого нареченого.