Розділ 2

Мені такий гарний сон наснився. Шалена ніч, від якої досі все тіло тремтить. Прекрасний незнайомець, який став моїм першим чоловіком. Ніколи еротичні сни не снились, а тут таке!

Усміхаюсь, хочу потягнутись, але… поруч відчуваю якесь шарудіння – і різко завмираю. Стає страшно не на жарт, а коли розумію, що я гола на шовкових простирадлах, прикриваю рота рукою, щоб не закричати. 

Повільно повертаю голову праворуч і бачу широку спину Артема та його світле волосся. Добре, що він спить. Я можу тихенько втекти. 

Мені дуже страшно, адже останнє, чого хочу – щоб Артем прокинувся. Мені соромно за все, що відбувалося цієї ночі. Але ж і приємно. Артем вміє багато що, і при згадці про його витівки у мене серце б'ється як божевільне. 

Розумію, що треба тікати, тому повільно встаю з ліжка і збираю свій одяг. Одягаюсь швидко як ніколи і йду у простору вітальню. Тут гарно і світло, але часу роздивлятися все детально немає. 

Вже у ліфті глибоко вдихаю і видихаю. Не скажу, що шкодую про цю ніч, але розумію, що наслідки будуть. Якщо не сьогодні, то з часом точно. 

Уже на вулиці питаю у перехожих адресу, де перебуваю, і байдуже, що на мене дивляться як на божевільну. Адресу таки кажуть, і мені вдається викликати таксі. Їду одразу до Кіри, в якої, за планом, мала б ночувати сьогодні. Не думаю, що в такому вигляді варто їхати одразу додому. Батька інфаркт вхопить, коли побачить мене у такому вигляді.

Коли подруга відчиняє мені двері, зацікавлено розглядає і пропускає у квартиру. Йдемо одразу на кухню, де вона вмикає чайник, і, поки він закипає, розповідаю практично всі деталі минулої ночі та сьогоднішнього ранку. 

– Отже, Артем, – усміхається Кіра. – Гарячий мачо.

– Це точно, – хмикаю і червонію. – Коли я йшла сьогодні зранку, навіть шкода стало, що ми більше не побачимось. 

– Будемо сподіватися, що твій наречений не менш гарячий, – заявляє подруга. – Бо якщо ні, то ти постійно будеш порівнювати його з Артемом. 

Кіра має рацію. Артема я не скоро зможу забути, а може, і ніколи. Все-таки він мій перший чоловік. Як це можна викинути з пам'яті? 

Випивши кави у подруги, переодягаюсь у свій звичний одяг і викликаю таксі. Поки їду додому, все ніяк не можу викинути з голови кадри минулої ночі. 

Я не хочу виходити заміж за чоловіка, якого ніколи раніше не бачила! Хочу сама вирішувати, з ким мені бути. Але у батька щодо цього свої плани. Йому потрібен цей шлюб, щоб дві компанії злилися в одну. Це ж величезні гроші, і ніхто про мої почуття не думає! 

Коли таксі зупиняється біля високих воріт, я залишаю салон і заходжу на територію. Швидко прямую до будинку і дуже сподіваюсь, що не буду перетинатися ні з ким зі своїх рідних. 

Мої бажання розбиваються в той момент, коли з вітальні виходить мама, як завжди, ідеально гарна.

– Що за вигляд, Єво? – кривиться, розглядаючи мої джинси з дірками. 

– Мода така, мамусю, – усміхаюсь і цілую її в щоку. 

– Теж мені мода, – кривиться. – Як минуло святкування? 

– Чудово, – усміхаюсь. 

– У кімнаті на тебе чекає подарунок від нареченого, – продовжує мама. – Його доставили вчора ввечері. 

– Я заінтригована, – фиркаю. Насправді мені не цікаво, що це за подарунок. Зовсім. 

– Завтра  зранку примірка сукні, – говорить мама, коли збираюсь піти до себе. – А ввечері ми їдемо в ресторан на зустріч з твоїм нареченим і його батьками. 

– Так скоро? – бурчу. Хоча якщо подумати, то це зовсім не скоро. До весілля тиждень, а я свого майбутнього чоловіка в очі не бачила. 

– Готуйся, Єво. І без дурниць! – заявляє мама. 

– Угум, – бурчу і таки плетусь у свою кімнату. 

Перше, що бачу, коли переступаю поріг – величезний букет рожевих троянд. Вони дуже гарні, і це приємний подарунок. А ось другий мене трохи лякає. Чорна коробка невеликого розміру так і манить зазирнути всередину. Мабуть, якась дорога прикраса. Це ж так банально.

Та коли відкриваю її, розумію, що мій наречений дуже щедрий. Це не прикраса… хоча… навіть сама не знаю, як її назвати. 

Це ключі від машини з логотипом Porsche! Розглядаю їх прискіпливо та… усміхаюсь. Цікаво, а мій наречений сильно розізлиться, якщо я розіб'ю його дорогий подарунок? 

Буде цікаво побачити його реакцію. 

Спочатку я планувала лягти спати, адже ніч була практично безсонною, але тепер мені цікаво побачити свій дорогий подарунок. 

Беру ключі та біжу сходами вниз. Коли йшла до будинку, ніякої машини не бачила. То де ж вона?

– Що таке? – питає мама, коли бачить мене внизу. 

– А де машина? – демонструю їй ключі. 

– У гаражі, – мама усміхається. – Твій наречений дуже щедрий, Єво. Цінуй це.

– Угум, – хмикаю і біжу на вулицю. Обходжу будинок і відчиняю гараж, який розрахований одразу на п'ять автомобілів. 

Новенький червоний Porsche бачу одразу. На ньому ще й бантик зверху, і виглядає це доволі мило. Наближаюсь ближче і навіть уявити боюсь, скільки ця машина може коштувати. От не розумію я свого нареченого. Як він може дарувати мені такі шикарні подарунки, якщо ми не одружені ще? А якщо щось зірветься і весілля не буде? Ну, наприклад, нареченій щось збреде в голову і вона просто накиває п'ятами?