Розділ 1

– З днем народження! – кричать мої подруги, і ми цокаємось келихами з шампанським. Роблю ковток, а тоді ще один і ще. Сьогодні у мене дуже важлива місія – напитись! Все-таки двадцять років стукнуло! 

– Єво, треба повторити! – заявляє рудоволоса Кіра і сама бере в руки пляшку з шампанським. – Щось ти п'єш і не п'янієш! 

Я на це тільки усміхаюсь. Так, є у мене така особливість – не п'яніти. Не скажу, що часто користуюсь нею. Взагалі, це вперше, коли п'ю так багато. Але причина-то яка – двадцятиріччя!

– Зате у тебе язик уже заплітається! – ще одна моя подруга – Каріна – забирає у Кіри пляшку і сама наповнює келихи. – Євочко, а випиймо за кохання! Щоб воно у твоєму житті обов'язково з'явилося!

– Точно! – підтримує її Кіра. – А то перспективи у тебе зовсім не райдужні! 

Каріна штовхає Кіру в бік, щоб та закрила рота, але я на слова подруги не ображаюся. Це ж правда. Перспективи у мене дійсно не дуже. 

А вся річ у тім, що через тиждень у мене весілля, а я свого нареченого в очі не бачила. Жодного разу! Просто тато вирішив скористатися тим, що у нього донька росте, і спихнув мене якомога дорожче. Цей шлюб приведе до злиття двох величезних компаній, і гроші в обох батьків рікою будуть литись. Якось так усе це виглядає у мене в голові. 

Ми знову випиваємо, і такий смуток накриває. Я ж, як будь-яка нормальна дівчина, мріяла про кохання, принца на білому коні і казкове життя. А тут наречений незнайомець і життя з ним під одним дахом. 

– Ти все-таки засмутилася? – Кіра сідає ближче і торкається мого плеча рукою. 

– Та ні, – зітхаю. – Просто не хочу всього цього… 

– Слухай, а давай ми наостанок зробимо якусь дурницю, щоб ти її потім згадувала та усміхалася! – заявляє Каріна.

– Яку дурницю? – питаємо одночасно з Кірою. 

– Ну, не знаю… – замислюється подруга. – Наприклад, сьогодні ти знайдеш собі у клубі гарного чоловіка і переспиш з ним, щоб твій наречений не думав, що ти себе для нього берегла! 

– Ну, не знаю, – протягую. – Така собі ідея.

– А мені подобається! – несподівано на бік Каріни стає Кіра. – А що? Один раз живемо! А ти після одруження світу бачити не будеш!

– Не думаю, що все буде так критично, – намагаюсь зупинити подруг, які серйозно налаштовані спихнути мене першому зустрічному чоловікові.

– Все одно треба, щоб двадцять років запам'яталося! – випалює Каріна. – Тому п'ємо і вирушаємо на пошуки жертви!

Не знаю, що на мене так діє – алкоголь чи бажання зробити щось божевільне. А може, і те, і те. Ми п'ємо ще кілька разів, і пропозиція дівчат вже не здається мені такою дивною. 

Ми просуваємось на танцмайданчик, і я намагаюсь знайти серед чоловіків того, хто мені сподобається. Чесно кажучи, всі вони мені на одне обличчя. Сумніваюсь, що щось з цього вийде. 

Ми танцюємо, веселимось, і вже за десять хвилин я взагалі забуваю про те, що мені подруги говорили. Коли ж чиїсь руки опускаються на мою талію, я напружуюсь. Розвертаюсь і бачу високого брюнета. Доволі гарний, але сильно п'яний. Не те, що мені зараз треба. 

– Гарно танцюєш, крихітко! – кричить мені на вухо і дихає в обличчя алкогольними випарами. 

Подруги зацікавлено за нами спостерігають, а я думаю, як відправити цього недолугого кавалера під три чорти. 

– То, може, даси мені потанцювати ще? – також кричу, тому що музика надто голосно лунає. 

– Без проблем! – несподівано погоджується і навіть руки вгору піднімає, наче здається, а тоді відходить на крок. 

Радію, що все так легко обійшлося, і продовжую танцювати. Та коли на талію знову опускаються чиїсь руки, кортить відправити чергового кавалера у далекі далі. А може, це той самий вирішив ще раз спробувати удачу? 

– Ти чогось не… зрозумів? – останнє слово вже не кричу. Просто коли повертаюсь до нього обличчям, розумію, що це не той брюнет. Чоловік зовсім інший, і з ним… я готова потанцювати.

Дивлюсь на високого блондина з гарними зеленими очима – і не можу власних очей відвести. Ще ніколи таких красенів не бачила. От з таким я б зрадила свого нареченого, якого ніколи не бачила. 

– Ти про що? – у блондина і голос гарний. Такий проникливий. 

– Ні про що, – випалюю. 

– Потанцюємо? – він усміхається, і я погоджуюсь, не вагаючись жодної секунди. 

Чоловік проводить своїми руками вздовж моєї талії й так дивиться у мої очі, що мурахи бігають шкірою. Ого! Оце так реакція! 

Не втримавшись, повертаюсь до нього спиною і починаю таке витворяти. Я й сама не знала, що вмію так вигинатися. Мабуть, алкоголь таки подіяв, тому що у тверезому стані я б ніколи такого не зробила. 

– Ти гарно рухаєшся, – шепоче мені на вухо незнайомець, коли музика закінчується і ми зупиняємось.

– Ти теж, – усміхаюсь. 

Чоловік досі тримає мене за талію і не зводить погляду. Ще кілька секунд зберігаємо зоровий контакт, а тоді він нахиляється і цілує мене. 

Хух! Це просто вибух мозку! Не менше! А цей красень вміє цілуватися! Здається, він ідеальний в усьому. І мені такий скарб дізнався!

– Може, закінчимо танці на цьому і поїдемо до мене? – несподівано пропонує. 

Чесно кажучи, хочу відмовитись. Усе це схоже на божевілля якесь! Ми знайомі одну пісню! Хоча це і знайомством важко назвати, тому що імені його я не знаю, як і він мого.