А я тебе кохала...

Сильні люди

А сильні люди,
Згасають тихенько.
З гіркою усмішкою на блідому лиці.
Сильні люди,
Ламаються тихо
Подають з тихих яскравих небес.

Сильні люди мовчать скільки можуть,
Ховають гримасу жалю,
Вони не ридають із суму,
Вони ті хто втішають,
Та засинають на хмарах страху

Вони ті, хто тихо, та сильно ідуть!
З щирою усмішкою на блідому лиці.
І ще раз, тільки сильніше,
Падають з тихих яскравих небес…

Їм боляче, звісно,
Та сильні люди не плачуть.
Вони тихо і сильно ідуть,
По хмарах страху і жалю…

Сильні люди, завжди позаду,
Ховають втомлене, біленьке лице,
Вони ходять по краю.
Їм не страшно впасти з небес.

Вони падали тисячі раз,
А чи знайдеться той,
Хто руку із краю подасть?..
Упасти так важко…

А сильні люди, теж все-таки плачуть,
Та не з печалі, жалю,
Тихенько плачучи, та згасають…
Від болю й людського страху.

Подобається

#3776 в Сучасна проза
#3797 в Різне
#988 в Поезія

Відредаговано: 21.02.2021