Розділ 19

       Всю дорогу на роботу я очей не спускала з тата. Він віз мене, а я нікого та нічого не бачила навколо. Він став старший, трохи посивів, тепер він одягає лише ділові костюми і водить лендровер останньої моделі. Мені було байдуже, куди він мене віз. Головне, що він тепер поруч, як і моя сім'я. Дякую, вам небеса! Надіюсь, що тепер в Алекса теж все гаразд. Алекс! Як же я сумую за тобою! Трохи пізніше спробую про нього дізнатись. Можливо, він уже щасливо одружений та має трьох дітей. Ой, не хотілося б звичайно, щоб це було правдою! Але життя покаже. Ранком ми всі снідали млинцями з чаєм, варенням, медом і сміялись. Міла веселила нас всіх та фонтанувала жартами. Яка ж вона весела та смішна! Повна противага мені колишній. Так, тепер я інша. Багато чого пережила, отримала нове життя, але не забула старе. Ці випробування були гарним для мене уроком та приводом все переосмислити. Тепер, я ціную життя і насолоджуюсь усіма його моментами, навіть не приємними.

       Ми під'їхали в центр міста. Зупинилась біля висотного ділового центру. Я поглянула, жахнувшись. Як тут я знайду свою редакцію?

- Гарне місце. – Промовила, роздивляючись споруду.

- Так гарне, а головне, що працюємо ми в одній будівлі. Тому нам з тобою буде зручно добиратись додому, поки твоя машина в ремонті.

- Що дуже побита? – Зробила винуватий вигляд.

- Не дуже. – Посміхнувся він.- Але бампер треба замінити, трохи витягнути вм'ятини та підкрасити. Загалом на тиждень роботи.

- Ти знаєш татку, я ще не дуже добре навчилась їздити. Ти б не міг мене потренувати деякий час?

- Звичайно, Алю. Якщо хочеш, то сьогодні після роботи виїдемо за місто на старий аеродром і потренуємось.

- Так, тату! – Заплескала в долоні.

- Ну що, доню, пішли до праці? – Він мені тепло посміхнувся. Я не втрималась – обійняла і чмокнула його в щоку.

- Що з тобою? – Він не зрозумів моєї щасливої реакції.

- Та, так. Просто я тебе дуже люблю!

- Я теж тебе люблю! – Він прихилив мене на мить, обійнявши.

- Татку, а ти можеш мене провести до роботи? – Я зараз не мала жодного уявлення, куди іти.

- Звичайно, моя красуня!

      Редакція газети виявилась на третьому поверсі. Батько довів мене до рецепції. Сам пішов у видавництво на перший поверх. Сказав, що в шість вечора, чекає мене на парковці біля автомобіля.

- Алевтино Сергіївно, доброго ранку! Каву Вам зараз нести?- Усміхнена, світлокоса дівчина мого віку, в стильному діловому костюмі розпливлась в посмішці.

- Не треба, уже принесла! – Рявкнула рудоволоса, кучерява дівчина, з прозорими зеленими очима, мабуть,теж однолітка. Вона уважно оглянула  мене з голови до ніг. Сьогодні, я в білій класичні блузі, чорній, приталеній спідниці та туфлях на невисокому каблучку, волосся зібране. Зрозуміла, що перевірку пройшла, коли та тицьнула мені в руки картонний стаканчик з кавою, потім - чорну папку. Вона трохи хмурилась. Щось або хтось явно зіпсував їй настрій.

- Дякую! – Промовила я сьорбнувши каву через кришечку. Кава з молоком і однією ложкою цукру. Звідкись вона знала, як саме я полюбляю пити цій напій.

- Ти запізнюєшся на нарадуна цілу годину! Вперше за три роки, що ми працюємо я таке бачу! Пішли, всі чекають! – Вона впевнено пішла вперед, я за нею. Цікаво хто вона. Класична коричнева, спідниця, чорна шовкова блуза з довгим рукавом і бантом - зав'язкою по-переду, чорні туфлі на середньому каблуку. Веде себе, як моя начальниця, але я ж тут головна. Чи ні?  

- Нагадай, мені ким ти тут працюєш? – Розумію, що дурне питання, але мені ж якось треба входити в курс справ.  

Вона обернулась, зупинившись.

- Твоїм особистим помічником! Правою і лівою рукою, всіма ногами! – Вона розтягнулась в запитальній посмішці. - Що звільнити за хамство вирішила? Давай! Тільки хто ж тоді тобі правду казатиме? Всі навкруг твого погляду бояться! Одна я тут адекватна! Так, у мене перевага – я твоя однокурсниця, подруга і знаю тебе багато років! Тож, спускайся на землю зі свого Олімпу та шагом-марш в кімнату для нарад! У нас випуск горить! – Вона попрямувала далі, я за нею.

       Згадала картинку зі спогадів. Це колега та подруга Аріадна. Ми, окрім роботи,  зустрічаємось з нею щотижня в кафе разом, з іншими подругами. Ця дівчина за характером нагадала мені … мене в тілі Богдана Олексійовича. Я посміхалась, ідучи за нею. Тепер точно знала, що подруг я вмію вибирати!

        Редакція за розмірами та убранством вражала. Велике світле приміщення з світло - сірими стінами та темно-сірим ковроліном на підлозі. Одну стіну великого залу займали вікна - від стелі до підлоги. Суцільну сірість розбавляли яскраві картинки на стінах, великі вазони-дерева та різнокольорові столи працівників, розміщені в шамотному порядку. Робочі місця-островки були з комп'ютерами, принтерами, телефонами, сканерами та великою кількістю штату. Всі чимось займались, спілкувались одне з одним, щось вирішували, обговорювали.

- Алевтино Сергіївно, доброго дня!- Зі мною, стримано вітались та забачивши з далеку, намагались відійти з дороги. Так, мабуть я дійсно трохи жорстка, але ж це робота. Всі мають чітко і якісно її виконувати. Дисципліна дійсно має бути, тут я згодна.