Розділ 11

       Давно уже не відпочивав. Може плюнити на все і поїхати з Алею на моря. Середина червня радує теплом та гарною погодою. Треба подумати куди нам краще поїхати. Десь, де майже немає туристів і людей. Мабуть, на якісь острова. Треба порадитись з Алею, можливо вона надає перевагу горам, або якомусь певному виду відпочинку. Байдуже, лише б з нею поруч та подалі від міської метушні.

- Де ти любиш відпочивати? – Спитав її якось ввечері. Ми сиділи на терасі в обіймах одне-одного. Її курс процедур вже закінчився - нога більше не турбувала.

- Коли була жива бабуся, то їздили в Єгипет, Турцію і Болгарію.

- Виходить, що любиш моря?

- Напевно, так.

- Тоді в мене є гарна ідея. Давай майнем кудись на Мальдіви, наприклад!

- Як же швидко я в твою утриманку перетворилась!

- Чому ти так кажеш?

- Бо ти мене в клініці пролікував за свій кошт. Живу тут, ношу речі, телефон теж з твоєї кишені. Тепер ще відпочивати пропонуєш їхати?

- Трохи не так. Клініку я не оплачував, оскільки її співвласник. Одяг і телефон – це необхідність. Живеш ти в мене, бо я естет - люблю себе тішити чимось гарним, тим паче, коли мене така краса дома щоранку і щовечора зустрічає. А відпочинок потрібен в першу чергу мені, тобі ж я пропоную скласти мені компанію. Так, що це не ти моя утриманка, а я від тебе залежний. «Ти мій наркотик, мій нікотин…» - Він проспівав фразу з пісні, полоскотавши мене. Я розсміялась і запищала.

- Алекс, зупинись!

- Не можу, тобі так личить посмішка! –Він продовжував лоскотати, а я не могла вирватись з його рук. – А ще, коли ти смієшся, то в тебе всякі дурні думки в голові не з'являються!

- Алекс зупинись! – Я вкусила його за плече, потім злегка за руку і передпліччя. Він айкнув жартома та зупинився.

- Добре, добре, не кусайся!

- Алекс, я серйозно. Мені вже пора переїжджати до себе додому, шукати роботу, чимось займатись. Не можу ж висіти на твоїй шиї завжди.

- Виси собі, будь ласка, мені навпаки це приємно.

- Як це розуміти?

- Хіба тобі зі мною тут погано?

- Ні, але я хочу чимось займатись, мати щось своє.

- Слухай, а давай зробимо дитину, ти народиш нам чудового сина, або доньку, а краще двох і будеш ними займатись!

- Спочатку взагалі-то заміж пропонують, а вже потім дітей народжувати! – Сказала я трохи невдоволено.

- Точно, ледь не забув! – Він спохопився та побіг кудись. За кілька хвилин прийшов задоволений і сів поруч. – Алю, я планував це зробити за трохи інших обставин, але ти дуже не романтична та постійно вставляєш мені палки в колеса. – Я спробувала заперечити, проте він прикрив мені рот пальцем, шикнувши. Потім відвів руку та продовжив. – Ти постійно потрапляєш в якійсь халепи, втрачаєш свідомість в різних місцях, зникаєш, щось перевертаєш, десь падаєш, щось розбиваєш.

- Відкуплю я тобі ту вазу з гостинної! – Не витримала я. День тому, ненароком, зачепила її рукою, вона впала та розбилась. Ця ваза мені не дуже подобалась, з якоїсь незрозумілої порцеляни, розцяцькована, але я не навмисне її розбила. Він знову прикрив мені пальцем рот, шикнувши. Я замовкла.

- Не відкупиш, вона ексклюзивна і в одному екземплярі. Та я не про неї. До-речі, якщо тобі ще щось не подобається в цьому домі, то можеш сміливо розбити, я дозволяю. Ти мене відволікаєш! – Він посміхнувся та продовжив. – Так от. Ти внесла в моє життя хаос, в голову сиве волосся, але разом з тим радість та сенс. Тепер без тебе більше жити не можу. Скажу чесно, не думав, що колись це зі мною станеться, але я закохався в тебе з головою! Виходь за мене заміж! – Він дістав з карману бархатисту червону коробочку, відкрив, протягнув мені. Там була каблучка з камінчиком.

Сказати, що я була в шоці – це нічого не сказати. Я не очікувала такого зізнання. Ні, я здогадувалась, що не байдужа йому. Але заміж? Це після місяця знайомства. Хоча… Та ні.

- Алекс, - я поглянула йому в очі. – ти теж мені не байдужий, проте це знову-таки дуже швидко. Не ображайся, але можна я подумаю?

- Звичайно. - Він посміхнувся, дістав каблучку з камінчиком і натягнув мені на безіменний палець правої руки. – Поки думатимеш, нехай вона краще побуде тут.

Я поглянула на руку. Потім на нього.

- Це, щоб інші чоловіки знали, що ти думаєш над моєю пропозицією.

- Інші чоловіки?

- Так, ти ж збираєшся влаштовуватись на роботу! Всі знатимуть, що ти вже зайнята.

- Добре.  – Погодилась розгублено.

- Можна, ще одне уточнити?

- Так.

- Над чим думатимеш? Просто я вже підготувався до будь-яких випадковостей: докупив вогнегасників, наказав припинити копати басейн на задньому дворі і взагалі яму засипати, постелити доріжки на всі сходинки в будинку, у всі розетки поставив заглушки …

- Алекс! – Спинила його. Він розтягнувся в посмішці. – Це не смішно! – Розсердилась на його жарт.

- Я не сміюсь. Басейн звичайно шкода, але твоя безпека важливіша!