Розділ 10

        Вже вп'яте переміщаюсь, а звикнути до цього не можу. Щоразу, як опиняюсь в новому тілі, то перші кілька хвилин не можу зорієнтуватись. Де я? Квартира, підлога. Я сіла, озирнулась – кухня. Підійнялась пройшла в ванну кімнату, поглянула в дзеркало. Я молода вродлива шатенка з блакитними очима на вигляд мені років двадцять два - двадцять три. Одягнута в топ і шорти. Дзвінок в двері. Цікаво хто там? Відчинила. На порозі стояла заплакана русява, гарна дівчина з сірими очима. Одягнута вона в джинси, кросівки і футболку. Вона підійняла на мене свій погляд, а потім кинулась з риданнями на шию. Я її обійняла, вільною рукою закрила двері та повела в кімнату на диван. Дівчина плакала, не могла спинитися. Спробувала її заспокоїти. Коли вона врешті заспокоїлась, обережно запитала.

- Що трапилось?

- Він зрадив мені!

Я не розуміла хто кого зрадив і в якій ситуації я взагалі знаходжусь.

- Ти можеш пояснити нормально. Хто зрадив?

- Стівен.- Вона здивовано підійняла на мене заплаканий погляд. Ага Стівен – це батько Мишка, отже це його мати.

- Стівен зрадив тебе? - Я зробила здивований вигляд.

- Так, він виявився таким же козлом, як і всі інші!

- Ну не можна всіх чоловіків рівняти під одну мірку.

- Катю, - вона поглянула на мене, - ти зараз на чиїй стороні на моїй чи його?

          Якби ж я знала! Треба більше дізнатись про дану ситуацію. Раз я тут, отож це переломний момент, звідки життя ще не народженого Мишка може піти інакше. Дівчина раптом змінилась в обличчі і позеленіла. Вона швидко підхопилась, побігши в ванну. Отже уже вагітна! За кілька хвилин вона ледь звідти вийшла та сіла поруч. Я її тепло обійняла.

- Скільки місяців вагітності?

- Два.

- Ти сказала Стівену?

- Ні, сама тільки дізналась вчора. Хотіла йому сьогодні сказати - сюрприз зробити. Ти ж знаєш, ми сьогодні ввечері мали летіти в Штати. Прийшла до нього з чемоданом раніше, ніж домовлялись.  Зайшла в квартиру, відкривши своїми ключами, а там Светка на кухні в його обіймах, майже гола. – Вона знову залилась риданнями.

        Мені стало шкода цю дівчину, але чим їй допомогти, як саме змінити події. Знову задзвенів вхідний дзвінок.

- Це він! Не пускай його!

- Але ж ти маєш з ним поговорити!

-   Не хочу більше бачити цього зрадника! Ніколи! Хай котиться в свою Америку!  

          Дзвінок все дзвенів і дзвенів. Потім чоловік за дверима почав гупати в двері руками.

- Катю, відкрий! Я знаю, що Таня в тебе! –Легкий акцент прослідковувався в його голосі.

- Не відкривай! – Вона благально мене вхопила за руки.

- Таню, послухай! –Він перестав стукати. – Відкрий, нам потрібно про все поговорити. Це не те, що ти собі там надумала! Нічого не було. Все зовсім не так, як виглядає. – Він знову почав стукати та дзвонити – Таню!

         Дівчина спохопилась та кинулась до дверей. Вона притулилась до них і прокричала:

- Іди геть Стівен! Між нами все скінчено! Я ненавиджу тебе! Їдь в свою Америки і ніколи більше не повертайся! Чеєш? Ніколи! – Вона побігла в спальню та впала ридаючи на диван поруч мене. Я пригорнула її, заспокоюючи.

Стівен перестав дзвонити в двері.

- Таню, нам треба поговорити. Благаю, не чини так з нами! Я кохаю тебе! Ти чуєш? 

- А я тебе ненавиджу! – Крикнула вона що було сили.

         Мабуть він почув, бо перестав стукати та дзвонити. Минуло хвилин десять. Таня заспокоїлась, лиш іноді похлипуючи.

- Чай будеш?

- Так. – Погодилась вона тихо.

          Пішла на кухню та поставила чайник. Щось ніби інтуїтивно потягнуло мене до вікна. Я поглянула вниз. З другого поверху чудово було видно внутрішній дворик. Там на лавочці біля під'їзду сидів та палив чорнявий чоловік, років тридцяти. В джинсах, білих кросівках, футболці і синьому піджаку. Я уважніше поглянула. Та це ж Стівен Томпсон! Працюючи журналістом, не можливо було не знати його обличчя. Занадто відома особистість. Точніше, поки ще не відома - стане відома в майбутньому. Він уважно на мене поглянув і махнув головою, щоб вийшла. Махнула йому в знак згоди. Зробила Тані чай і принесла в спальню. Вона взяла чашку, зробивши кілька ковтків.

- Ти посидь тут, а я зараз прийду!

- Ти куди?

- Зараз, я швидко! –Взяла ключі на гвіздку, швидко зачинала двері.

На вулиці присіла на лавочку біля Стівена.

- Як вона? – Запитав він схвильовано.

- Погано. – Тихо відповіла.

- Я маю з нею поговорити, але вона і бачити мене не хоче.

- Що трапилось Стівен?

- Все так банально, як в якомусь кіно! – Він невесело посміхнувся та підпалив нову цигарку.- Прийшла Світлана в гості, каже попрощатись з вами хочу. Торт принесла. Вона подруга Тані, я її впустив, сказав, що Таня скоро приїде. Якось навіть не подумав чого вона до мене прийшла, а не до неї. Потім, пішов ставити чайник і накривати на стіл. Вона тим часом роздягнулась, лишившись в одній білизні. Зайшла на кухню та стала до мене чіплятись. Я був в шоковону стані. Оторопів. Не очікував такого. Вона почала говорити, що любить мене та хоче зі мною жити. Я відштовхував її, а вона ніби з розуму зійшла. Саме в ту хвилину зайшла Таня і побачила нас. Я не встиг нічого пояснити - вона прожогом кинулась з квартири. Світлану, я звісно виставив з дому, але тепер навіть не знаю, як довести свою невинуватість. Мені ніхто, крім Тані не потрібен! Ти ж знаєш. Ми познайомились в метро три місяці тому. Я приїхав в Україну, бо це Батьківщина моєї бабусі. Вона переїхала у Штати, ще в тридцяті роки минулого століття. Там вийшла заміж за мого діда і залишалась назавжди. В дитинстві часто розповідала мені про звичаї, традиції свого народу. Співала пісень, розказувала казки. Навіть мови мене навчила. Хотів трохи пожити тут, подивитись на побуд, людей, адже українська кров тече і в мені. Хотів відчути український колорит, а відчув відчайдушну любов. Я закохався в Таню з першого погляду. Гадав, що зможу прожити з нею все своє життя. Тепер  вона ненавидить мене!