Розділ 8

          Ввечері на терасі, я сиділа закутана в плед, з чашкою зеленого чаю. Алекс відійшов віддати якійсь розпорядження по дому. Відчувала себе абсолютно щасливою. Наразі, все складається добре. Життя трьох людей я вже змінила. Залишилось сім шансів для когось ще. Мені здається, що там наверху спеціально підсилають потрібних людей. Я не проти. Звісно, проживати чужі життя, біль та емоції, виснажує психологічно, але якщо їм стане хоч на пів-секунди легше, то я буду задоволена. Нехай вони ніколи про це не дізнаються, але я насправді щаслива, що змогла допомогти. Трохи мене хвилює Алекс. Він дуже переймається моїми втратами свідомості. Проте, сказати правду не можу – хто ж у здоровому глузді в це повірить. Я вперше знайшла чоловіка, про якого мріяла, вперше закохалась, довірилась та відчула віддачу. Це не добре починати стосунки з брехні, але іншого виходу немає. Скоро виконаю свою місію в повному обсязі і тоді отримаю те, що так бажала всі свої десять життів – коханого чоловіка, дітей та люблячу сім'ю. Тепер вже точно розумію, що це було моїм найзаповітнішим бажанням завжди!

- Про що задумалась, принцесо? – Алекс лагідно мене обійняв ззаду за плечі.

         Він обійшов, сівши поруч. Я огорнула його плечі своїм пледом та притулилась ближче.

- В мене є для тебе маленький подарунок, що покращить твій настрій!

Я з жахом поглянула на нього. Він лише хитро посміхався.

• Алекс, я надіюсь, що ти не купив мені машини?!

- Не переживай, це буде одним із наступних моїх подарунків. – Розтягнувся він у посмішці.- Зараз потрібно, щоб нога твоя зажила повністю. 

- Я тебе благаю! Навіть не здумай, я не прийму такого подарунка! Повернеш її назад, де взяв! – Я обурено від нього відсунулась.

Він лише посміхався. Як ні в чому не бувало притиснув мене назад до себе. 

- Не хвилюйся ти так! – Він взяв мене за підборіддя.- Я поважаю твою незалежність і бажання ні в чому не бути мені винною. Я ж нічого від тебе не вимагаю. Просто хочу, щоб тобі було затишно і добре поруч зі мною.

- Мені затишно.

- Це тішить. Але дозволь мені поруч з тобою бути справжнім чоловіком, виконуючи твої невеличкі бажання, які ти навіть не озвучуєш.

- Дозволяю.

- В такому разі знайди на мені свій подарунок! - Алекс хитро підморгнув.

        Мої руки із завзяттям почали обмацувати його плечі під теніскою, далі груди, торс. Потім, передні кармани джинсів. Він присів нижче, щоб мені було зручніше. Тим часом, лише лукаво посміхався. Нічого. Я пройшлася по стегнах та ногах обома руками. Нічого. Потім прижалась до нього ощупуючи спину якою він притулився до диванчика. Алекс обійняв мене і поцілував. Руками на спині, відчула коробку закладену на пояс джинсів. Я відірвалась від поцілунку, з викликом радості вигукнула.

- Знайшла!

        Він розсміявся. Я дістала коробку. Вона була загорнута в подарунковий папір. Із завзяттям дитини, що отримує подарунок на Новий Рік від Діда Мороза, стала розривати обгортку.

- Алекс! – Моєму подиву не було меж. В руках коробка з останньою серією дорогого смартфона. – Це занадто дорого для мене!

- Ні, принцесо, це найменше, що я можу для тебе зробити. Це ж необхідність. Твій телефон розбився, тож потрібен новий. Сім-картку я відновив, а також взяв на себе сміливість і вбив свій номер телефону.

- Дякую, звісно, але…

       Він не дав договорити, своїм поцілунком.

- Просто «дякую» і все. – Додав він на хвильку відірвавшись.

       Ранок наступного дня був пекельним. Алекс відвіз мене на обстеження в клініку до Жені. Передав йому особисто в руки. Сам подався в офіс. Залишаючи мене на процедурах та обстеженні, взяв з мене обіцянку зателефонувати йому, коли все закінчу. Женя передав мене в руки медичного персоналу та подався на обхід. Всі ці медичні «екзикуції» зайняли багато часу. Я аж притомилась від ходіння з одного кабінету в інший. Після процедур для ноги, змушена була пройти повне медичне обстеження. Все б нічого, але в кабінеті гінеколога стався невеличкий конфуз. Жінка-лікар була дуже здивована дізнавшись про мою цнотливість. Спочатку не повірила, звірила вік, глянула на мене. В будь-якому випадку, мені довелось пройти це обстеження. Я попросила не вносити в картку таку пікантну подробицю. Вона знову здивувалась, але погодилась. В кабінеті УЗД лікарка теж помітила цю деталь, але тактовно промовчала. Далі було вже психологічно легше. МРТ затягнулось найдовше. Сканували не лише голову, а і все тіло. Вийшло десь години дві з половиною. Нарешті, ці кабінети з аналізами закінчились. Мене попросили зачекати ще дві години, поки будуть повністю готові всі результати. Я вирішила не гаяти часу та пішла у відділення інтенсивної терапії. Мені повідомили, що Євгеній Станіславович зараз там. Хотіла побачити його, та подякувати за турботу. Дівчата на рецепції попросили почекати його, оскільки він зараз приймає пацієнтів. Я присіла на диван в кімнаті відпочинку та взяла зі столу журнал. Автоматично перегорнула кілька сторінок. В кімнату зайшов чоловік років п'ятидесяти та сів, трохи далі від мене. Він схилив голову на руки, які підпер ногами. Підсвідомо, не помічаючи через деякий час почав хитатись.

-Вам погано? – Стиха запитала. Я ризикнула підсісти ближче.

- Що? – Він підійняв на мене розгублений погляд.