Розділ 19

На другий день нашу активну біганину загальмував дощ на дворі і порожній холодильник. Я поїхала за продуктами, залишивши Єрмолаєва вдома. Коли повернулась, чомусь назустріч мені ніхто не поспішав, Адама поряд не спостерігалось. Як тільки чоловік потрібен, він тут же зникає. Зате дощик почивав іти, такий із дрібненькими крапельками, видно, що надовго. Багажник був забитий їжею. Оцінила варіанти – тягнути відразу все чи збігати ще раз до машини, вибрала тягнути все. Отак із пакетами я і ввалилась на кухню.

– Привіт! – якось невпевнено мені сказав Адам, який сидів на дивані і явно щось приховував за спиною.

– І тобі привіт!

Я положила сумки, зняла вологу кофту і зайнялась розсовуванням їжі по холодильнику, коли почула пискляве «няв». Я повернулась до Адама.

– Нічого не хочеш сказати?

– Я тут дещо знайшов у малині.

І він дістав з-за спини грудочку шерсті якогось дивного рудого окрасу.

– Клас! – тільки й сказала я, продовживши розкладати овочі.

– Тобто, ти не проти, щоб вона жила тут? – з благальними нотками запитав він.

У моїй уяві тут же намалювалась апокаліптична картина, обідрані меблі, стіни, пожовані квіти і ще невідомо яка доля настигне тапки. З іншого боку, може, ця доросла дитина й кота ніколи не мала, і під дощ це котеня в мене рука не підніметься викинути.

– Ні, ти ж за ним будеш дивитись, – мій голос прозвучав абсолютно байдуже.

Я розклала їжу, повернулась до Адама і взяла котеня в руки, чесне слово, він за мною слідкував.

– На вигляд худе і блохасте. Принаймні, личинок мух на ньому немає. Судячи з його пуза, ти його вже накормив.

Я дістала лоточок і простягла його Адамові. За будинком куча з піском. Вперед за наповнювачем для туалету.

Він таки піднявся, взяв лоток і пішов. Я дістала рушника, велику миску, наповнила її теплою водою, з шухлядки дістала давно забуті порошки й щедро посипала кота, саме в цей момент і повернувся Адам.

– Що ти робиш? – схоже, в моє відьомство він повірив серйозно.

– Ветеринарна аптека є тільки в районі, і туди я сьогодні уже не поїду, а ця тваринка збирається спати в домі, то ж я позбавляюсь бліх і збираюсь його купати.

– Це дівчинка.

– Вона тобі сказала, як її звати?

– Сьогодні 7 число, давай її Сімкою назвемо.

– Яке гарне ім’я. Лоточок посунь у куток, кошаче щастя бери і потикай у нього мордою.

– Навіщо?

– Волієш прибирати по всьому домі чи тільки лоточок?

Кота він взяв, мордою потикав.

– Неси біду блохату, будемо купати.

Приніс, тримаючи біля грудей.

– Обережно опускай у воду, спочатку задні лапки, передні нехай стоять на мисці. Настав долоню, шампуні, правда, моєї трішки капну.

– І що далі?

– Далі намилюй кота.

– Схоже, їй це не подобається, вона видирається.

– Ну ти ж її ще викрутити не встиг.

По кухні дещо розлітались бризки, але я стійко це терпіла.

– Давай я поллю чистою водою, а ти змий залишки піни, тепер тягни кошака в рушник.

Я швиденько його обгорнула.

– Руки витер? То забирай це лихо.

Я вручила згорток з котом йому.

– Злата? А вона труситься, то так треба?

– Ну ти ж кота купав, а купатись вони не сильно люблять, у них для цього є язик, і вони себе вилизують. Перемістись з котом на диван, а я кухню приберу. А, і ще, якщо киця почне себе неспокійно вести, тягни її в лоточок. І це є неймовірно важливий момент, куди ця киця буде ходити пісяти – в тапки чи лоток.

– Тобто все нормально? Бо в мене ніколи кота не було, а твій здох, ти сама казала.

– Ну, життя котів значно коротше, аніж людини. І бабусин кіт був уже дуже старенький.

– А! Я подумав… – махнув він рукою і не став далі продовжувати радувати мене тим, що він собі нафантазував. – Не думав, що тобі коти подобаються, – квапливо додав він.

– Я зрозуміла.

– Та ні, я не хотів сказати нічого такого.

З притиснутим у рушникові кошеням до грудей Єрмолаєв виглядав дуже милим. Особливо, коли ще добавити парад емоцій, що пробігався по його лиці від роздратування до досади.

Дощ не вщухав ні на мить. Голова розколювалась. Думки стадом переляканих буйволів носилися не в змозі спинитися. І мене щось тихо колотило від самої себе. Вечерю я приготувала нашвидкуруч. Без апетиту і майже в мовчанні ми з Єрмолаєвим повечеряли. Після чого я побажала доброї ночі і пішла у свою кімнату, залишивши поганця з котом на дивані. Заснула я швидко.