Розділ 18

Прокинулась я навіть до того, як задзвенів будильник. Сповзла з ліжка, прийняла холодний душ, вдягла штани з майкою, зав’язала у хвіст коси й пішла будити Єрмолаєва.

– Підйом, тебе ждуть великі справи.

Цього разу я не стала до нього наближатись, а прокричала все біля дверей.

– Ворушись. Сонце встало, пташечки співають, роса на траві не висохла, саме час.

– Садистка.

– Ти можеш, ти сильний.

– Як металом по склі, – поморщився він, але з ліжка звівся.

– Ти в душ, а я готую легкий сніданок, – скомандувала я.

Швиденько зробила яєчню, салат, дістала хліб, йогурт, заварила каву.

– Віднеси на веранду, – попросила я Єрмолаєва, який з мокрим волоссям і переодягнений у джинси і майку вийшов на кухня.

– Смачного! – побажала я, приєднавшись до нього.

Він час від часу поглядав на мене.

– Тобі теж.

Ми їли в мовчанні, яке супроводжувалось співом птахів, була якась неймовірна чарівність. Тільки за кавою я заговорила.

– План такий: спочатку їдемо до Іллі, нагороджуємо його завданням, потім – у підземні ходи. Вчора хлопці завершили всі справи в підземеллях, будемо сподіватися, що сьогодні нас ніхто не потурбує.

– А чому ти думаєш, що побачиш там більше, аніж професіонали? – поставив він дуже слушне запитання.

– Та я ж манією величі не страждаю. Мені просто цікаво, – запально підморгнула я йому, а в нього щось щелепа самовільно донизу поїхала, потім він закрив рот, ще раз відкрив.

– Сама ти не полізеш, – видав після пантоміми.

– Добре, можемо навіть провести експеримент, будеш мене нести.

– Ти серйозно?

– Ні, Хоча по вазі він має бути десь кілограмів 80. За сто він би вже не зміг спуститись у підземний хід, та й не побігаєш з такою вагою. Менше важити теж не може, бо дівчину він ніс на руках, я навмисне дивилась підлогу в підземеллі, нема ніяких слідів, що когось тягнули, а це десь твоя вага. То як ти ставишся до ідеї поносити мене на руках? – грайливим тоном запитала я.

На мить у нього виник розгублений вигляд.

– Я жартую. Розслабся. Ніхто сьогодні на руках мене не носитиме. Ну що, хто рано встає, той всіх достає. Поїхали.

Іллю ми застали дома, він із сумом на нас подивився і запросив у дім, навіть чай Єрмолаєву та каву мені зробив.

– А що це ви такі життєрадісні? – підозріло глянувши на нас, запитав він.

– Сільське повітря робить дива, – оптимістично відповіла я.

– Я за цілий день так набігаюсь на цьому повітрі!

– Злий ти. Тобі завдання. Дістань мені медичну карту Ольги. Потім я тебе наберу з наступним завданням.

– Ще й ти командуєш.

– Є гріх, ти ж знаєш, але я буду стримуватись. Що Тимур?

– Рве й метає.

– Я хочу ще раз спуститись у підземелля.

– Навіщо?

– Треба вияснити де саме він міг зі сплячою красунею вийти, і в мене цього разу буде помічник, – я демонстративно поглядом покосилась на поганця.

– О, тільки не говори, що ти полізеш з ним…

– Не буду, я полізу з маленьким пухнастеньким цуценям.

Єрмолаєв поперхнувся чаєм.

– Убив би за твій придуркуватий гумор, – тяжко зітхнув мій вірний друг.

– Тримайся, друже, за це стаття існує.

– Не вчи мене, у нас великий відсоток нерозкритих злочинів, – з якимось мрійливими інтонаціями сказав він. – Ладно, спробую щось зробити з медичною картою.

– А я спробую зустрітись із батьком Ольги.

– Злата, ти там не дуже. У мужика дах ледь не знесло. Єдина донька. Її мати померла при родах, і він один її виростив, – весь наліт блазня з Іллі вмить злетів, і він став неймовірно серйозним.

– Знаю, через те і відтягую на скільки можу можливість з ним зустрітись. Ну що, по коням. Понеслись.

– Ну, ти там будь обережна, – напутив він нас.

– Слухаюсь.

Єрмолаєв майже весь час мовчав, але в мене виникло враження, що він нашою перепалкою з Іллею явно насолоджувався.

Ми знову приїхали в парк, після вчорашніх подій він був порожній, тільки залишилась стоптана трава і якийсь розумник проволік до входу й притулив двері.

– Ти на горі, а я полізла, – заявила я Єрмолаєву.

– Ні.