Розділ 13

Адам зник ще з обіду, як тільки проснувся і поїв. Я навіть до кінця визначитися не могла радіти цьому чи тривожитися. З однієї сторони, день без набридливої козлини мене утішав, немає подразника, немає прірви нестабільних емоцій, а відтак я можу й далі пестити і давати надії на рівненькі життєві переживання. Бо щось чим глибше падаю в безодню емоційного хаосу, тим довше і важче дертися нагору до світлої іскри здорового глузду. І розумом то я все розумію, та на бенкеті душевного хаосу місця йому немає.

І як би бравада мене не брала, а про облудника я хвилювалася. Чуже життя – не м’ячик, ним неможливо погратися й закинути. А кляту відповідальність за життя Єрмолаєва я вже відчувала. Його безголов’я мене бентежило. Він так і наривався на всілякі негаразди. Того й провела день, як на американських гірках. То тішилася, то марудилася.

Цього разу Єрмолаєва до будинку привезла білявка зі столичними номерами машини, з якої лунала якась дика музика. Вона відчинила двері, виштовхала Адама з нецензурною лайкою. Лихо розвернула автомобіль і поїхала. Адам піднявся і зі своєю найкращою усмішкою двинувся до мене.

– До Хелоуіна далеко. Що, не спиться? – зухвало посміхнувся він.

– Що, повний місяць? Загострення? – не втрималась я. – Чому б тобі просто не залишити мене?

– Я вже став до тебе звикати.

– Правила життя змінюються. Ще якийсь демарш чи якісь інші незручності ти викличеш у моєму житті…

– І я про це пошкодую? – перебив він мене.

– Говориш наче розумні речі.

– Ти нічим від нього не відрізняєшся… – раптом рявкнув він, а я від несподіванки здригнулась дивлячись на його перекошено злобою лице.

– Я не справляюсь з цією ситуацією. І ти не полегшуєш моє життя, – спробувала я бути з ним відвертою. – Ти не розумієш мене, я не розумію тебе, але різниця вся в тому, що навмисно боляче чи влаштовувати труднощі в твоєму житті я не пробую.

– Ну так, тобі просто байдуже, – по-своєму перевів він і, оминувши мене, пішов у дім. А я так і залишилась стояти на дворі, не розуміючи, що тільки що було.

Наступні кілька днів не відрізнялись особливим різноманіттям. Адам вперто десь після обіду вирушав до бару і там від душі нализувався місцевими напоями. Його тяга до самознищення починала хвилювати. Та хлопчик він дорослий і якось сам має зі своїм життям розібратись.

А я маю зайнятись сортуванням трав, коли з просто трави робиться корисна суміш. Лікування травами – один із найдавніших способів лікування. Адже травами можна не тільки вилікувати, але й підтримати організм у гарному тонусі, збільшити працездатність, звільнити ті ресурси, які наш організм витрачав на боротьбу з хворобами, покращити якість життя. Звісно, то не панацея. При лікуванні деяких хвороб тільки й рятує традиційна медицина, а деяким достатньо декілька сеансів психотерапії.

Я понюхала зібрану суміш, пахло травами з солодкими нотками, просто таки зараз закортіло чаю. Не втрималася, зганяла на кухню і таки поставила чайник. Спокуса була просто непереборною. Чаєм пахло тепер на весь дім. З чашкою я перемістилась на диван, зручно влаштувалася й сиділа принюхуючись з нетерпінням дегустації.

Двері відчинились рвучко, й на порозі з’явився Єрмолаєв. У нього був якийсь розтріпаний зовнішній вигляд, скуйовджене волосся і палаючий гнівом погляд. Від його погляду я якось забилась у диван.

– Що ти зробила? – заволав він.

– Поки що не розумію про що ти, – поклавши кружку на стіл, дуже спокійно відповіла я.

– Серйозно?! – тепер в його голосі звучали іронічні нотки. – Я не зміг, так сказати, задовольнити панянку. Не встав.

– О! Дуже прикро. Іноді таке з чоловіками буває. Не засмучуйся так. Розрізняють фізичну і психологічну імпотенцію. Причинами психологічної імпотенції можуть стати стреси, життєві проблеми, невдоволення чоловіка собою, наприклад, невеликими розмірами статевого члена, нервозність, страхи, депресія.

Поки я розповідала, в нього явно засмикалось око.

– Непевний, що не вб’ю тебе, – прохрипів він.

Я важко зітхнула. Нда, емоції в нього зараз зашкалювали, що, в свою чергу, допоки він не випустить пар, веде до сварок, крику і скандалу. І я спробувала його заспокоїти.

– Добре. То чому ти певний, що причина в мені? – перейшла я до діалогу, а він якось дивно на мене подивився.

– Тому що до знайомства з тобою в мене таких проблем не було. І не так давно ти сказала, що я пошкодую про все, – з палаючим поглядом довів він свою підозру.

Я подумки завила, тепер доведеться знову переконувати, що я нічого не робила. А може, ну його, хай так з вірою живе? Перша заповідь медицини – не нашкодь. З діалогом із собою я видно захопилась, бо наді мною грізно стояв Єрмолаєв і тихесенько так ричав.

– Виправ це.

– Іноді твоя тупість неймовірно бісить. І ще те, що абсолютно не хочеш нічого чути, окрім себе. Почуй мене, я нічого не робила з твоєю потенцією, – заволала я на нього.