Глава 12

Сон жаданого відпочинку не приніс. Жахи вперемішку з блукаючим по квартирі Єрмолаєвим тому явно не спонукали. Єрмолаєв тинявся, тяжко зітхав, мостився спати, знову тяжко зітхав, вертівся на ліжку, та все мною це я проігнорувала. Я хотіла просто виспатися, бо безумство якось нервує в принципі, а, зокрема, своє ще й лякає.

Вирішила слідувати мудрій пораді: якщо ти злий чи втомлений, не приймай рішення відразу, а поїж, відпочинь… То й, можливо, і рішення приймати не буде потрібно.

Уранці я прокинулася перша. Тихесенько згребла себе з теплого ліжечка і, як лисиця, що дерлася до курятника, нишком злиняла у ванну. Зібралася я швидко, якось мені вдалося не розтривожити сон Єрмолаєва, або ж то він себе нормально так вже загнав безсонням. Я тихцем взяла ключі від машини й гайнула на роботу. Потрібно було подумати наодинці, наважитися розібратися, що з нами відбувається. Чому так все стало погано? І що то вчора був за флешмоб з Вікторією?

Заїхала на заправку, взяла каву. Поки її пила, сиділа в машині й сумувала, зібралася з силами дати собі установку розібратися, що пішло не так і вияснити як далі жити. Головне – з головою не поринати в прірву лютого відчаю й чорного горя. Має бути якась маленька й світленька надія, що все буде добре. Тому маю зловити натхнення і просто для початку поговорити, бо я заплуталася в його ревнощах і його зацікавленості в його безсонні.

Зітхнула, заплющила очі. Трішки посиділа в розладі почуттів, їх було багато, я вже ними просто захлиналася. Це як розворушити осине гніздо, а потім сподіватися вижити. До цього приєднувалася втома від безсоння та безсилля. Одні лише нерви аж дзвеніли. Уже й чайок не допомагав. Потерла очі. Зібралася. Поїхала на роботу.

День якось важко давався. У голові було казна-що. Непоганих таких зусиль доводилося докладати, щоб зосередитися на тому, що я робила.

Настирний дзвінок телефону змусив зняти рукавиці й надибати телефон. Ілля. Я відповіла.

– Як воно? – почула я в трубці радісний голос Іллі.

– Воно в межах норми. А в тебе?

– А я, уявляєш, стану батьком! – вивалив він на мене новину.

– Неймовірно гарна новина, – пораділа я за друга. – Я вас вітаю!

– Дякую! Я все ще не можу звикнути до цієї думки.

– Ілля, усе буде гаразд. Діти – це абсолютне щастя. Ну, може, ще трохи турбот, проблем та хвилювання.

– Хех, а я думаю, що все так просто… – буркнув Ілля. – А що в тебе?

– У мене проблема, яку я не можу вирішити, безсоння по ночам і інші дівочі драми.

– Мені треба хвилюватися? – перепитав Ілля.

– З чого б це? – хмикнула я.

– Навіть не знаю… Твій поторочений дзвонив… Нещасний, як приблудна собака, та голосом сповненим невимовної муки запитав, чи зможу я потурбуватися про кошеня, якщо не вийде його забрати. Прикинь. А тут твої дівочі драми… То чого б це мені хвилюватися?

– Цікаво, – завмерла я на місці.

– Так що там з падаваном? Ти не прийняла його в лицарі-джедаї? – напосідав люб’язний друг.

– Слухай, космічний блукачу галактики, мені на сповідь ще рано. Щодо іншого я не знаю, але запитаю.

– Злато, – різко захвилювався він. – Ти це… Давай без впертості блаженного.

– Гилько, – зітхнула, – я знаю, що я можу помилятися. І з тим знанням я живу щодня. Пробач, я просто не готова зараз говорити про те, в чому ще сама не можу розібратися. Усе буде гаразд, ти не переймайся.

– Але я хвилююсь…

– І мені приємно, що я тобі небайдужа.

– Чого тоді я переймаюсь… – буркнув він.

– Бо ти добра і чуйна людина.

– До потороченого став звикати, – журливо відказав він. – Хоча чудовисько воно ще те, але є в ньому щось таке…

– Адам буде розчулений.

– От не залякуй відразу, так і бачу це розчулене відхилення від норми.

– Він буває досить милим…

– Злато, далі інформація про твого чудового хлопчика мені нецікава… – квапливо пробурмотів він.

– Знаю, – усміхнулася я. – Більше не буду.

– Що саме? Нервувати мене? Бісити мене? Насміхатися з такого хорошого мене?

– Батя, я стараюсь! – видала я жартівливий мем.

– Гаразд, старанна ти моя. Прийму на віру твої слова. Повертатися не плануєш?

– Ти за мною скучив?

– Я не скажу, що без тебе нудно. Усе таке тихе, спокійне. І це так мене тішить.

– Навіть не знаю. Я космополітична жінка з широкими поглядами та глибоким потягом до різноманіття цінностей.