Глава 9

Ніч пройшла навіть без несвітських жахів, що ятрили душу. Легеньке жахіття, що наснилося, аж ніяк не дотягувало до усієї гами моїх звичайних кошмарів.

Був просто звичайний ранок із вируючим життям за вікном. Мить, коли до дзвінка будильника залишався час, і можна було присвятити цей час собі.

Я лежала в обіймах Єрмолаєва й спостерігала за ним. Йому було важливо засинати обличчям до обличчя. У цьому була певна глибока інтимність. Я швидко до того звикла й засинала, вдихаючи запах його тіла та волосся та слухаючи його мирне сопіння.

Я все ще дивуюсь його здатності надшвидко засинати. Начебто ось він ще заглядає мені в очі, а в іншу мить його дихання стає глибоким, і він безтурботно поринає в обійми Морфея. А в ту пору я ще в усю бавлюся зі своїми внутрішніми пекельниками, що явно стоять на заваді мого сну.

У кожному з нас є і хороше, і погане, у кожному живуть і янголи, і демони. Так от, мої трохи береги плутають. Я вже іноді навіть не розумію чи то таке добро з кулаками, чи ангельське зло. Вони, як чорне з білим, зійшлися в епохальній битві, де все сплелося, перемішалося, і від них, розбитих вщент, залишилася тільки сірість. Коли в голові незатихаючий гармидер, константою є тільки мирне сопіння поряд. Я пригортаюсь до нього, зігріваюсь його теплом і мене морить на сон.

А ще люблю дивитися, як ось затрепетали його вії, він облизав губи і розплющив ще сонні очі, задоволено усміхається, притягує мене до себе й цілує десь у шию, чіпає моє волосся і враз смутніє.

– Що снилося? – запитала я.

– Не пам’ятаю. Мабуть, нічого. А тобі?

– Наче теж нічого, – уникла я правди, бо то не та правда, яку певно треба розповідати.

– А ще я відкрила, що дуже люблю спостерігати за тобою, коли ти спиш.

– І що? Подобається те, що бачиш?

– Дуже. І отак, коли ще й чую твій низький голос, то, здається, що він піщинками дряпає мої нерви.

– Хвалиш чи лаєшся?

– Поїдаю поглядом.

– І душу п’єш.

– Хлопче, я рішуче налаштована робити тобі добро… – усміхнулася і легенько його поцілувала в губи.

На поцілунок він з охотою відповів, запустив долонь у моє волосся, і я навіть відчула, як сіпнулася його рука, а він сам з якимось здивуванням розглядав мої короткі пасма.

Уся атмосфера ранкових ніжностей вмить зникла під його похмурим поглядом, я перекотилася на край ліжка.

– Тоді я пішла сніданок готувати.

– Я теж вже встаю.

Я боягузливо втекла у ванну. Настрій Єрмолаєва мені був незрозумілий. Від того було геть незатишно. Я ніяк не могла допетрати, що не так і що його так бентежить, та цілий ранок Єрмолаєв був мовчазний і, здавалося, сердитий. Він доскіпливо розглядав мене та мою нову зачіску. Просто іноді зависав над нею і без кінця намагався помацати мене за шию. Чим ближче наближався час до виїзду на роботу, тим неспокійнішим ставав Адам.

– Ти кудись збираєшся сьогодні? – запитав він.

– Ні, планую безвилазно сидіти на роботі. А що?

– Нічого. Просто запитав. А які плани на вечір?

– Приблизно такі, як і на всі вечори до цього дня.

– Я заберу тебе, – кивнув він сам собі.

– Ти знаєш, давно мріяла про особистого водія, – усміхнулася я. – Усе гаразд, якщо є бажання і час, то забирай. Якщо не виходить, то подвигів непотрібно – немаленька, за ручку мене водити не треба, додому я доїду.

– Так, я пам’ятаю, що як ти там говорила: «Де ступаєш ногою – трава не росте». То давай дамо рослинам шанс на життя.

– Ніколи не думала, що можна так коверзувати народну мудрість.

– Я талановитий.

– Оцінила.

Під пусті розмови ми й доїхали на роботу. Здавалося навіть, що зникло відчуття віддаленості і якоїсь тріщинки, що з’явилися між нами від учора. З дитячою безпосередністю, як віра, що якщо залізти під ковдру, то бабай тебе не вкраде, я дозволила собі поринути в оману, що все гаразд. Трагедії здіймати не було з чого, але той холодок, що промайнув між нами, залишив по собі гіркуватий присмак. Я гадки не мала, у що він виллється.

Про це я подумаю іншим разом. А поки, як казав один мій знайомий: «Танцюй, поки Рим горить». Будемо насолоджуватися вітром і сонцем у цьому прекрасному житті і займемо голову роботою. Такі корисні дії можуть бути гарними ліками від порожнечі. Он зі стану нудьги взагалі кажуть, що народжується творчість та відкриття, підбадьорила я себе й із заразливою посмішкою відьми сім’ї Белл та юним ентузіазмом пішла робити роботу.

Сиділа прямо на підлозі, притулившись спиною до стіни. Ізотопний аналіз кісток видав досить широке географічне місце, де міг народитися наш невідомий. У результаті я про нього знала дуже багато й нікчемно мало водночас. Ці танці на кістках мене втомили. Анатомічні особливості кісток, якби їх було трішки більше, могли б і допомогти скласти портрет невідомого. Форма контуру кісткової спинки носа залежить від форми носових кісток, тоді як хрящова частина повторює форму носової вирізки черепа. Ступінь виступу нижньої губи визначається характером прикусу. Із сумом перевела очі на стіл, де лежали кістки. Нічого такого в мене й близько не було. От воно те відчуття, що ти безпорадний.