Розділ 13.

Я швидко взяла себе в руки, міркуючи на ходу, як вийти зі скрутної ситуації. Дозволити одному дівчиську мене шантажувати — це пів біди, подружнє життя з дивним королівським нащадком уже повіває фетишем, але дати всьому цьому відбуватися по другому колу?

Такий фокус більше не пройде.

Скориставшись тим, що Тео не дивися у мій бік, я хмикнула й кинулася на землю з гуркотом і удаваними криками болю. Чоловік різко обернувся, з тривогою шукаючи мене очима.

— Що сталося? — Запитав він, швидко підійшовши до мене.

Арні побіліла і стиснула губи.

— Вона сама впала.

З награною розгубленістю я торкнулася щоки і, ледве придушуючи усмішку, вимовила тремтячим голосом, дивлячись прямо на гарпію:

— Арні наказала мені не сваритися з нею.

Те, як Тео подивився на свою подругу, змусило мою внутрішню богиню радіти, гордість гацати, а фатальну красуню Помсту й зовсім танцювати переможний танець із бубном. А що? Я жодним словом не збрехала! А те, що Тео зробив неправильні висновки — так це його проблема. Як то кажуть, за що не запитав, за те відповідати не збираюся.

Головне не посміхнутися випадково.

— Тео, вона бреше тобі, — із шипінням промовила Арні, але лорд уже подав мені руку, допомагаючи піднятися.

— Арні, я знаю, коли ти брешеш, — відрізав він, не удостоївши її навіть погляду. Ніжно обтрушуючи мою сукню, він викликав у мене секундне почуття провини. Але це швидко минуло — хто почав із погроз, той нехай сам і страждає.

Люди проходили повз нас, намагаючись не затримуватися. Ніхто не питав, чи потрібна допомога, і не наближався. Я, зрозуміло, не очікувала побачити любителів соціальних мереж із телефонами. Але повна відсутність цікавості в маленькому місті здалася дивною.

Бічним зором помітила чоловіка, який квапливо зачиняв віконниці біля найближчого будинку. Кого вони так бояться?

— Далі ми підемо самі, дякую за прогулянку, Арні, — крижаним голосом вимовив Тео, подаючи мені лікоть і відводячи геть від ошелешеної дівчини. Нехай знає, як погрожувати.

Утім, страх мене однаково не відпускав, що не сховалося від уважного погляду лорда.

— Ви все ще тремтите, леді Ніара, не думав, що вас так легко залякати.

Залякати? Мене? Та Арні довелося б постаратися! Ні, страх прийшов не від неї, а від думки, що мій секрет може розкритися. Якщо Наомі спіймають до весілля з Гейбом, то мій квиток додому перетвориться на гарбуз, залишивши вродливу Попелюшку з найнуднішим у світі принцом.

А така перспектива лякала до чортиків.

— Я сповнена сюрпризів, лорд Тео, — дивлячись кудись убік, пробурмотіла я.

Триматися за його теплу руку було приємно й безпечно, особливо в таку пронизливу погоду. Сонце закрило темними хмарами, дув вітер. Ми далі йшли вздовж самотніх будинків, у яких згасало світло, а віконниці щільно зачинялися.

— Давно ви знайомі з Арні? — Порушуючи важку тишу, запитала я.

— Кілька років, — коротко кивнув він, примружившись, ніби бачив примару, — вона застрягла в моєму лабіринті і просила не вбивати.

— У вас є лабіринт, у якому дівчата благають про помилування?

Навіть не знаю, чому я здивувалася більше.

— Я сповнений сюрпризів, леді Ніара, — він подивився на мене з ледь відчутною усмішкою в куточках очей.

Спочатку легка довірлива манера спілкування привертала до себе, але зараз викликала тінь роздратування. По-перше, гарпії він усміхався, як нормальна людина. По-друге, за усмішку пеню не платять. Що заважає радіти дню, коли в тебе немає жодних обмежень? Коли всілякі панянки не шантажують, ти перебуваєш у своєму світі у тверезому розумі й повному здоров’ї?

Ненаситний.

— Жарти не крадіть, гей, — жваво хмикнула я, кинула його руку і пробігла кілька кроків уперед, — а тепер скажіть, лорде Тео, де у вас тут найближча таверна?

Чоловік насупився, стерши останні відблиски гарного настрою.

— Вниз по вулиці, але ми туди не підемо.

— Це чому ж? — запитала я, схрестивши руки на грудях і продовжуючи йти спиною вперед.

— Тому що я так сказав. Хочете посперечатися?

— Хочу, — я навіть зупинилася, дивлячись йому прямо в очі, — і буду. Хто ви мені такий, щоб вказувати?

— Наречений, — він підняв брову, не відводячи погляду.

Я фиркнула.

— Та в мене таких, як ви, ціла черга була, — блефувала, звісно, але звідки йому знати. — І вже повірте, вони були готові вести мене хоч у таверну, хоч у пекло. Якби не особисте прохання короля, мене б тут і сліду не було.

Я не встигла навіть ойкнути, як Тео за кілька кроків перетнув відстань між нами, різко схопив мене за талію і притягнув до себе. Його дихання було швидким і плутаним, а в очах закарбувалася злість. Я коротко ковтнула, картаючи себе за ігри з дияволом. З демоном, якщо бути точнішою.

— Ви — моя, леді Ніара, — його голос був низьким і загрозливим, — і я не потерплю порівнянь з іншими чоловіками.